Опубліковано: АгроПро, № 12/2022 від 01.12.2022

В «АгроPRO», 2022, № 20, 21 ми розпочали розглядати можливості використання сільгосппідприємством транспортного засобу (далі – ТЗ), в т. ч. сільгосптехніки, що належить фізичній особі. Зокрема, детально проаналізували оренду ТЗ, передачу його до статутного/складеного капіталу та до додаткового капіталу. В цьому номері закінчуємо розгляд цієї теми та проаналізуємо передачу ТЗ на підставі договору позички.

 

Особливості договору позички

Ці відносини регулюються главою 60 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

НОТАТКА За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. ч. ч. 1 і 2 ст. 827 ЦКУ

До договору позички застосовуються положення щодо найму (оренди) речей (ч. 3 ст. 827 ЦКУ).

Предметом договору позички ТЗ є власне транспортний засіб, визначений індивідуальними ознаками. Тому в договорі необхідно зазначити марку та модель ТЗ; державний номер; рік випуску; колір; номер двигуна, шасі, кузова; реквізити свідоцтва про реєстрацію автомобіля в органах МВС (технічного паспорта) чи в іншому органі; комплектація тощо. Разом з ТЗ позикодавець має надати користувачеві відповідну технічну документацію на нього, перелік якої зазначити в договорі.

Договір позички укладається на строк, встановлений договором. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору (ст. 631 ЦКУ). Якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею (ст. 831 ЦКУ). Наприклад, якщо у договорі позички визначено, що комбайн передається у користування для збору врожаю 2022 року, то користування агропідприємством цим комбайном буде правомірним, допоки такий врожай не буде зібрано.

Про безоплатність користування ТЗ варто прямо зазначити в договорі позички, аби не спокушати податківців відносити такий договір до договору оренди. Адже вони полюбляють договори без такого зазначення відносити до договорів оренди, визначати за ними плату за ринковими цінами із відповідним донарахуванням податкових зобов’язань (ПДФО та ВЗ).

Договір позички ТЗ (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 4 ст. 828 ЦКУ).

Чітке визначення поняття «наземні самохідні транспортні засоби» відшукати у вітчизняному законодавстві доволі непросто.

Визначення наземних транспортних засобів наведено в Законі України від 01.07.2004 р. № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961).

НОТАТКА Наземні транспортні засоби – це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах. п. 1.5 ст. 1 Закону № 1961

Проте як бачимо, наведене визначення не містить слова «самохідні».

Підпункт «b» ст. 1 Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (дата приєднання Україною 07.09.2005 р.) визначає, що термін «автомобіль» означає будь-який самохідний автотранспортний засіб, що зазвичай використовується для автомобільних перевезень людей чи вантажів або для буксирування дорогами транспортних засобів, що використовуються для перевезення людей чи вантажів; цей термін не охоплює сільськогосподарські трактори.

НОТАТКА Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Ст. 9 Конституції України

Застосовуючи наведені норми  Верховний Суд у постанові від 09.07.2020 р. у справі № 640/1834/19 дійшов до висновку, що «непосвідчення нотаріально договорів позички транспортних засобів не свідчить про недійсність останніх».

Якщо стосовно відсутності необхідності нотаріального посвідчення договору позички автомобіля існує судова практика Верховного Суду, то відносно комбайнів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки така практика відсутня.

Водночас, з аналізу ч. 2 ст. 15 Закону України від 30.06.1993 р. «Про дорожній рух» № 3353-XII (далі – Закон № 3353) слідує, що колісні трактори, самохідні машини, сільськогосподарська техніка відносяться до транспортних засобів. А згідно із ч. 8 ст. 34 Закону № 3353 трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні і меліоративні машини, сільськогосподарська техніка підлягають реєстрації та обліку.

Тож із наведених законодавчих норм можна дійти висновку, що трактори, комбайни, інша самохідна сільськогосподарська техніка є наземними самохідними транспортними засобами. А тому договір позички такої техніки посвідчувати нотаріально не обов’язково. 

Документальне оформлення

Задля уникнення спірних моментів між сторонами або з контролюючими органами, варто складати документ, який підтверджує факт передачі техніки в позичку та з позички.

Форма такого документу (зазвичай, обирають акт) чинним законодавством не затверджена. Тому сторони можуть:

• скласти його у довільній формі; або;
• взяти за зразок Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (форма № ОЗ-1), форма якого затверджена наказом Мінстату від 29.12.1995 р. № 352 «Про затвердження типових форм первинного обліку». І хоча наразі цей нормативно-правовий акт втратив чинність, все ж використовувати за згодою сторін вміщені у ньому форми не заборонено; або
• взяти за зразок Акт приймання-передачі транспортного засобу, наведений у додатку 2 до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ від 07.09.1998 р. № 1388 (далі – Порядок № 1388). При цьому в акті слід вказати, що ТЗ передається на виконання договору позички ТЗ.

Реєстрація ТЗ за орендарем

За бажання агропідприємства можна звернутися до сервісного центру МВС з проханням видати йому тимчасовий реєстраційний талон на строк дії договору позички ТЗ. Копія договору оренди додається до матеріалів, що необхідні для оформлення тимчасового реєстраційного талона.

У графі талона «Особливі відмітки» робиться запис «Дійсний до ____________ 20__ за наявності свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта) серії ___ № ________» (п. 16 Порядку № 1388).

Страхування ТЗ

Порядок страхування відповідальності орендаря за шкоду, яка може бути завдана іншій особі у зв’язку з використанням ТЗ, встановлюється законом (ч. 2 ст. 802 ЦКУ).

Так, відповідно до п. 1.6 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхування цивільно-правової відповідальності при використанні орендованого транспорту має здійснювати саме орендар. 

Який варіант обрати?

До певних переваг договору оренди ТЗ можна віднести те, що сільгосппідприємство матиме переважне право перед іншими особами на купівлю ТЗ, отриманого ним у користування, у разі продажу такого ТЗ (ч. 2 ст. 777 ЦКУ). На противагу, користувач за договором позички такого переважного права не має, що прямо передбачено ч. 2 ст. 832 ЦКУ.

До того ж, умови договору оренди ТЗ допускають повернення речі у стані з урахуванням нормального зносу.

Натомість договір позички вимагає при поверненні такого самого стану речі, в якому вона була, коли її передавали. Тому обов’язок підтримання речі в належному стані є більш критичним для користувача за позичкою.

Перевагами укладання договору позички є те, що при залученні сільгосппідприємством ТЗ від фізичної особи – не суб’єкта господарської діяльності ПДФО та ВЗ не сплачуються, оскільки у такої фізичної особи не виникає доходу.

Також при укладенні договору позички сільгосппідприємство економить на витратах на нотаріуса, оскільки, на відміну від договору оренди, посвідчувати нотаріально договір позички ТЗ не обов’язково.

До статутного/складеного капіталу майно вносять зазвичай для того, аби залучити фізичну особу до корпоративних відносин, зацікавити її у розвитку сільгосппідприємства та, як наслідок, – отримати більший прибуток.

А ТЗ як внесок до додаткового капіталу зазвичай використовують, коли оформлення договірних відносин щодо користування ТЗ чи внесення ТЗ до статутного/складеного капіталу з тих чи інших причин є неприйнятним. Оскільки в разі внесення ТЗ до додаткового капіталу не вимагається ані нотаріального посвідчення правочинів ані внесення змін до ЄДР тощо.