Опубліковано: газета «Бухгалтерія», № 30 (1225) від 25.07.2016 р., с. 9-12.

Приводом для написання цієї статті стало наступне питання дописувача: «Підприємство взяло валютний кредит для купівлі товарів під заставу об’єкту нерухомості. На сьогоднішній день банк, що видавав кредит, збанкрутував. Чи вважається в цьому випадку кредит погашеним? Якщо так, то на яку дату? Якщо ні, то що підприємству робити далі?». Як це часто буває, при пошуку вирішення поставленого питання виникає ще ряд додаткових запитань, без відповіді на які питання не вирішити. Тож формат «запитання-відповідь» в даному випадку плавно перетворився на повноцінну статтю з декількома підтемами.

Збанкрутував = ліквідований?
Насамперед слід розібратися в термінології. В законодавстві щодо діяльності банків поняття «банкрутство» зазвичай не вживається, а для позначення статусу банку, який має визначені Законом про банки фінансові труднощі, застосовується термін «неплатоспроможний банк». Банк визнається неплатоспроможним за рішенням НБУ, а наступним можливим етапом після такого визнання є ліквідація банку, тож неплатоспроможність банку (користуючись термінологією запитання – його «банкрутство») ще не означає, що банк є ліквідованим (припиненим).
Такий висновок є вкрай важливим, адже для припинення кредитних зобов’язань за ст.609 ЦК України юридична особа – кредитор має бути саме ліквідованою.
В Законі про банки питанням ліквідації цих установ присвячено лише дві статті. Перша з них (ст.77) містить загальні засади ліквідації банку за ініціативою Національного банку України (НБУ) або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), а друга (ст.78) – основні моменти стосовно ліквідації банку за рішенням його власників.
За першим сценарієм ліквідація відбувається силами ФГВФО відповідно до Закону про гарантування вкладів. В разі ліквідації банку за рішенням його власників ліквідація проводиться лише після надання на це згоди НБУ, але не ФГВФО, а ліквідаційною комісією, обраною рішенням загальних зборів учасників банку. Відповідно, в такому випадку «ліквідаційні» норми Закону про гарантування вкладів не застосовуються, а ліквідація здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію «пересічних» юридичних осіб.
Поряд із цим, ліквідація банку за рішенням його власників можлива лише тоді, коли такий банк не має визначених Законом про банки ознак неплатоспроможності. Бо якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено НБУ до неплатоспроможних, ліквідація відбувається за першим сценарієм – за участі ФГВФО та на підставі Закону про гарантування вкладів. Скоріше за все, така ситуація і у підприємства-дописувача, бо в запитанні згадується про банкрутство банку.
Тим не менше, ліквідаційна процедура за обох сценаріїв триває роками: згідно із ч.5 ст.44 Закону про гарантування вкладів ліквідація банку ФГВФО може займати до п’яти років, строк ліквідації банку з ініціативи власників також може тривати стільки ж (п. 2.8 розділу ІІІ Положення № 346).
Момент ліквідації банку визначений в ч.7 ст.77 Закону про банки, згідно із якою процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР).
Тому першим ділом підприємству слід з’ясувати, в якому стані наразі перебуває банк. Для цього варто переглянути веб-сайти банку и ФГВФО, але найголовніше – звернутись до відомостей ЄДР (usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), доступ до яких безкоштовний. З отриманої таким чином електронної довідки про банк можна дізнатись наступне:
– чи перебуває банк в процесі ліквідації (припинення);
– якщо так, то хто проводить ліквідацію;
– чи є банк ліквідованим (припиненим);
– якщо так, то хто являється правонаступником.
Подальші дії підприємства залежать саме від встановленої інформації.

Неліквідований неплатоспроможний банк: кредитний договір діє
Перебування банку в стані ліквідації (припинення) жодним чином не впливає на чинність та обов’язковість виконання умов кредитного договору (в силу ст.629 ЦК України та ст.193 ГК України).
Єдине, що в цьому випадку змінюється рахунок, на який потрібно сплачувати платежі за кредитним договором в разі визнання банку неплатоспроможним. Так, ФГВФО на своєму сайті (http://www.fg.gov.ua/dlia-vkladnykiv/vidpovidi-na-naibilsh-poshyreni-pytannia-vkladnykiv) при наданні відповідей на найбільш поширені питання вкладників зазначив (п.3.17), що у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку неплатоспроможний банк закриває кореспондентський та відкриває в НБУ накопичувальний рахунок, на який необхідно здійснювати платежі для погашення кредитів під час ліквідації. Реквізити накопичувального рахунку розміщуються на сайті неплатоспроможного банку та на вказаному веб-сайті ФГВФО. На зазначеній вище сторінці веб-сайту ФГВФО також міститься інформація (п.1.22), що після початку ліквідаційної процедури позичальники банку можуть сплачувати заборгованість та інші зобов’язання перед банком також через касу банку.
Отже, підприємству слід слідкувати за долею свого банку на його веб-сайті та веб-сайті ФГВФО, аби не пропустити зміну реквізитів для погашення кредиту. Це вбереже підприємство від часових та вартісних витрат в разі перерахування коштів за кредитним договором не на той рахунок.

Перевірка наявності правонаступника за кредитним договором
Якщо з довідки ЄДР слідує, що банк є припиненим (ліквідованим), підприємству слід впевнитися, що право вимоги за його кредитом не було передано іншій особі.
Так, пунктом 1.1 розділу ІІ Положення про виведення банку з ринку передбачено п’ять способів такого виведення:
– ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб;
– ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов’язань на користь приймаючого банку;
– відчуження всіх або частини активів і зобов’язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією;
– створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов’язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку;
– продаж неплатоспроможного банку інвестору.
Дебіторська заборгованість за кредитним договором є активом банку, а відчуження (передача) активів банку іншій особі прямо зазначені в назві чотирьох останніх способів ліквідації (припинення) неплатоспроможного банку в якості їх складової частини.
При першому способі також відбувається продаж активів неплатоспроможного банку, що прописано в подальших нормах Положення про виведення банку з ринку (зокрема, в главі 5 розділу V).
Отже, за будь-якого із вказаних способів право вимоги неплатоспроможного банку за кредитним договором найімовірніше перейшло до третьої особи. А це означає, що в такому випадку у кредитному договорі змінилась лише особа, на користь якої підприємство має виконувати свої зобов’язання за договором (кредитор), усі решта умов такого договору залишились чинними, незмінними та обов’язковими до виконання підприємством.
Право вимоги за кредитним договором у процесі виведення банку з ринку могло бути передане третій особі внаслідок універсального правонаступництва (коли до правонаступника перейшов весь обсяг прав та обов’язків банку) або сингулярного (коли правонаступнику було передано їх частину – виключно або в тому числі право вимоги за кредитним договором).
В останньому випадку зміна кредитора відбувалася на підставі укладення між банком та новим кредитором договору відступлення права вимоги, з огляду на що підприємство повинне сплачувати передбачені кредитним договором платежі на користь такого нового кредитора. Згоди підприємства на укладання договору відступлення права вимоги за кредитним договором не вимагається, але про укладення такого договору відступлення підприємство мало бути повідомлене письмово (ст.516 ЦК України).
Дані про юридичних осіб – універсальних правонаступників (повне найменування та місцезнаходження, їх ідентифікаційні коди) відображаються у відповідній графі ЄДР.
Тому підприємству слід спочатку перевірити свою кореспонденцію на предмет наявності повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором або наявності вимог/претензій/позовів від нового кредитора – правонаступника банку за кредитним договором.
Не зайвим для підприємства буде і перевірка наявності судових проваджень в господарському суді на своїм місцезнаходженням за позовом правонаступника банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. Для цього на сайті www.court.gov.ua на сторінці «Суди загальної юрисдикції» потрібно знайти відповідний господарський суд, перейти за посиланням на його веб-сторінку, де в розділі «Список справ, призначених до розгляду» або подібному за назвою здійснити пошук за своїм найменуванням чи ідентифікаційним кодом.
Якщо вищевказана перевірка не призвела до встановлення особи, якій було відступлено права вимоги за кредитним договором, підприємству варто звернутись до правонаступника банку, вказаного в ЄДР в графі «Дані про юридичних осіб-правонаступників», з проханням надати підтвердження переходу до нього прав кредитора за кредитним договором, а також вказати реквізити, за якими має відбуватись виконання підприємством грошових зобов’язань за кредитним договором. Звернення варто викласти письмово та направити цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення. Вказаний у ЄДР правонаступник банку зобов’язаний надати письмову відповідь підприємству на такий його запит.

Припинення кредитного договору у зв’язку із ліквідацією банку
З огляду на вищевикладене, про відсутність правонаступника ліквідованого банку за кредитним договором можна говорити лише тоді, коли:
а) підприємство не повідомлялось про уступку права вимоги за кредитним договором;
б) до підприємства не пред’являлись пов’язані із кредитним договором вимоги/претензії/позови нового кредитора за таким договором;
в) в ЄДР відсутні дані про правонаступника ліквідованого банку або такі дані є, але в результаті звернення підприємства до такого правонаступника підприємство отримало відповідь про відсутність у нього прав кредитора за кредитним договором.
За відсутності особи, якій передано права за кредитним договором, можна стверджувати про припинення зобов’язань за кредитним договором внаслідок ліквідації банку (ст.609 ЦК України) та припинення іпотеки як похідного зобов’язання від кредиту відповідно до ч.5 ст.3 та ст.17 Закону про іпотеку.
Як вже наголошувалось вище, ліквідація банку вважається завершеною, а банк – ліквідованим з дня внесення запису про це до ЄДР (ч.7 ст.77 Закону про банки).
Таким чином, в разі ліквідації банку за умови відсутності правонаступника банку за кредитним договором зобов’язання за таким договором припиняються з дня внесення до ЄДР запису про ліквідацію банку. З огляду на припинення основного (кредитного) зобов’язання з дня внесення до ЄДР запису про ліквідацію банку припиняється й іпотека, яка має акцесорний (додатковий, похідний характер) по відношенню до основного зобов’язання.
З’ясувавши для себе факт припинення зобов’язань за укладеними із банком договорами, підприємству слід вчинити дії, пов’язані із наслідками такого припинення.
Зокрема, підприємству варто згідно із ст.74 Закону про нотаріат звернутись до нотаріуса з повідомленням про припинення іпотечного договору на підставі ч.5 ст.3 та ст.17 Закону про іпотеку для зняття заборони відчуження об’єкту нерухомості та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В силу п.5.1 глави 15 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту від 22.02.2012 р. № 296/5, зняти заборону відчуження об’єкту нерухомості може будь-який нотаріус, а не лише той, який наклав таку заборону.
У випадку відмови нотаріуса у вчиненні вказаної нотаріальної дії підприємство може оскаржити таку відмови у судовому порядку, для чого спочатку треба вимагати та отримати у нотаріуса постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії на підставі ч.4 ст.49 Закону про нотаріат.
При розгляді зазначеного позову суд обов’язково перевірятиме доводи підприємства щодо припинення кредитного та іпотечного договорів, і в разі встановлення такого факту має зобов’язати нотаріуса зняти заборону відчуження належної підприємству нерухомості та внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Також підприємству слід врахувати податкові наслідки припинення кредитного договору з огляду на ліквідацію банку.
Як слідує із пп.134.1.1 ПК України, об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Отже, зазначені вище операції кваліфікуються та відображаються в обліку підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Відповідно до ПСБО 15 «Дохід» , дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов’язання, що зумовлює зростання власного капіталу, за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Оскільки банк ліквідовано, і внаслідок цього припинились кредитні зобов’язання, то несплачена сума кредиту поверненню вже не підлягає, а тому слід говорити про зменшення зобов’язань підприємства на таку несплачену суму кредиту.
Разом з цим слід зауважити, що ПК України не передбачено здійснення коригування фінансового результату до оподаткування на вказану суму кредиту.
Отже, сума кредиту, яка підлягає списанню в результаті ліквідації банку, в бухгалтерському обліку включається до складу доходу підприємства та бере участь в розрахунку об’єкта оподаткування за правилами податкового обліку без застосування додаткових коригувань фінансового результату.
Питання лише в тому, коли та в якій частині, на думку податківців, підприємству потрібно буде включати до свого доходу суму кредиту, яка залишилась неповернутою ліквідованому банку на дату припинення кредитного договору.
Так, відповідно до пп.14.1.257 ПК України безповоротною фінансовою допомогою, зокрема, є:
– сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;
– сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.
Оскільки з дня ліквідації банку неповернута сума кредиту вже не підлягає поверненню з огляду на припинення кредитних зобов’язань підприємства, то податківці можуть вважати, що в день ліквідації банку неповернута сума кредиту була безоплатно набута підприємством без укладення відповідного договору. За такої логіки підприємство повинне збільшити свій дохід на всю суму неповернутого кредиту на дату ліквідації банку.
За іншого підходу фіскали можуть стверджувати, що в пп.14.1.257 ПК України не уточнюється, з яких саме причин сума заборгованості одного платника податків не була стягнута на користь іншого платника податків після закінчення строку позовної давності.
А оскільки не існує спеціальної норми щодо кваліфікації нестягнутої суми заборгованості в разі ліквідації кредитора, то безповоротною фінансовою допомогою вони вважатимуть суму кожної частини кредиту підприємства перед ліквідованим банком, яка не стягнута після закінчення строку позовної давності. За такого підходу підприємство має збільшувати свій дохід на суму кожної несплаченої частини кредиту після закінчення строку позовної давності зі стягнення кожної такої частини.
Якою буде логіка податкового органу, який контролює фінансову звітність підприємства, прогнозувати важко. Тому підприємству варто розглянути варіант звернення до своєї податкової інспекції за отриманням індивідуальної податкової консультації з цього приводу.

Нормативна база:
ЦК України
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
ГК України
Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.
ПК України
Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
Закон про банки
Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-III «Про банки і банківську діяльність».
Закон про гарантування вкладів
Закон України від 23.02.2012 р. № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Закон про іпотеку
Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-IV.
Закон про нотаріат
Закон України «Про нотаріат» від 02.091993 р. № 3425-XII.
Положення № 346
Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 р. № 346.
Положення про виведення банку з ринку
Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 р. № 2.