«Документація із землеустрою», «проект землеустрою», «технічна документація», «робочий проект землеустрою» – ось далеко не повний перелік назв документації, які чує особа, коли здійснює або планує здійснювати певні операції із земельною ділянкою (набуття прав на неї, зміну цільового призначення земельної ділянки, встановлення її меж, присвоєння кадастрового номеру, поділу та об’єднання земельних ділянок та ін.).
Щоб розібратися, що розуміється під документацією із землеустрою, які її види існують, з чого вона складається, який порядок її розроблення, погодження, затвердження та яку роль відіграє землевпорядна документація при здійсненні операцій із землею, потрібно чимало часу. Про таку документацію – в цій статті.

Документація із землеустрою: поняття та види
Загалом під документацією із землеустрою розуміються будь-які затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо (ст.1 Закону про землеустрій).
Випадки, коли землевпорядна документація розробляється обов’язково, визначені в ст.20 Закону про землеустрій. Їх шість:
• організація раціонального використання та охорони земель;
• встановлення та зміна меж об’єктів землеустрою, якими згідно із ст. 5 Закону про землеустрій є територія України, території адміністративно-територіальних одиниць або їх частин, території землеволодінь, землекористувань та окремі земельні ділянки;
• надання, вилучення (викуп), відчуження земельних ділянок;
• встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути);
• організація нових і впорядкування існуючих об’єктів землеустрою;
• виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель.
Неповний перелік окремих (конкретних) видів документації із землеустрою зазначений в частині другій ст.25 Закону про землеустрій. На деяких із них зупинимось в подальшому детально, а поки що констатуємо, що перелічені у вказаній нормі види документації із землеустрою можна розподілити на п’ять великих груп:
• перша – програми використання та охорони земель;
• друга – схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель;
• третя – спеціальні тематичні карти і атласи;
• четверта – проекти землеустрою, в тому числі робочі;
• п’ята – технічна документація.
Будь-яка документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, яке затверджується замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.
Навіть просте перерахування робіт, що включає в себе землеустрій (обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи), робить очевидним той факт, що землеустрій – це складно та специфічно. Зрозуміло, що замовник будь-якої документації із землеустрою не володіє спеціальними знаннями та достатньою базою, які необхідні для складання такої документації. Саме тому законодавством функції із розробки землевпорядних документів передані особам, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням: юридичним особам, у складі яких працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, а також фізичним особам – підприємцям, які є сертифікованими інженерами-землевпорядниками (частина друга ст.26 Закону про землеустрій).
Звідси слідує і дуже важливий принцип розподілу відповідальності в сфері землеустрою: розробники документації із землеустрою відповідальні за достовірність, якість і безпеку заходів, які передбачені цією документацією (частина третя ст.28, ст.68 Закону про землеустрій), а замовник відповідає за недотримання (невиконання) заходів, передбачених такою документацією, але не може бути притягнутий до відповідальності за недостовірність, неповноту чи небезпеку заходів, передбачених нею.
Також зазначимо, що із першими двома із названих вище груп документів землевласники та землекористувачі, які відносяться до сфери приватного права, стикаються опосередковано, оскільки програми, схеми землеустрою та техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель розробляються на замовлення та затверджуються органами державної влади (органами місцевого самоврядування) на загальнодержавному й регіональному (республіканському) рівні.
Спеціальні тематичні карти та атласи (третя група) складаються з метою відображення в них стану земель та їх використання, даних зонування і природно-сільськогосподарського районування, визначення заходів із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель (ст.57 Закону про землеустрій).
Отож, в переважній більшості випадків читачів «Бухгалтерії» цікавитимуть останні дві із названих вище груп документації із землеустрою. Розглянемо їх детальніше.

Проекти землеустрою: коли розробляються та навіщо?
Проекти землеустрою складаються з метою обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити протягом 5 – 10 і більше років. Ст.25 Закону про землеустрій передбачає розробку таких проектів землеустрою:
• щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;
• щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
• щодо впорядкування території населених пунктів;
• щодо відведення земельних ділянок;
• щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань;
• тих, які забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.
Додаток 8 до Вимог до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа передбачає розробку ще 10 різновидів проектів землеустрою, серед яких – щодо організації території земельних часток (паїв); щодо встановлення водоохоронних зон уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм; щодо визначення розмірів берегових смуг водних шляхів.
Зрозуміло, що всі названі проекти землеустрою однією статтею не охопити, а тому зупинимось детально на тих, які зустрічаються найчастіше.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються в разі:
• формування нових земельних ділянок, що здійснюється у порядку надання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності, в тому числі безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок із земель державної або комунальної власності (ст.118 Земельного кодексу);
• зміни цільового призначення земельної ділянки (абзац другий частини першої ст.20 Земельного кодексу).
Слід пам’ятати, що не у всіх випадках надання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності відбувається на підставі проекту землеустрою. Він потрібен лише тоді, коли відбувається формування нової земельної ділянки. Якщо земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі, а право власності на неї – в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то при наданні такої ділянки у користування без зміни її меж та цільового призначення жодна документація із землеустрою не складається. В усіх інших випадках надання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (про це йтиметься нижче).
Склад проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначений в ч.3 ст.50 Закону про землеустрій.
А алгоритм його складання такий.
Етап 1. Отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Дозвіл надається органами державної влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст.122 Земельного кодексу, у місячний строк з моменту подання відповідної заяви (клопотання). Якщо після спливу вказаного строку відповідний орган не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність або у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, має право замовити розроблення відповідного проекту землеустрою без надання такого дозволу. Реалізувати таке право зацікавлена особа може у місячний строк з дня закінчення строку для розгляду заяви (клопотання) про надання земельної ділянки безоплатно у власність або у користування. При цьому отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою не вимагається в разі розробки проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки приватної власності.
Етап 2. Обрання розробника проекту землеустрою.
Перелік осіб, які вправі проводити роботи із землеустрою, є доступним та розміщений, зокрема, на сайті Держземагентства (http://land.gov.ua/litsenzuvannia-ta-sertyfikatsiia). Радимо зважати не лише на вартість послуг, а й на досвід роботи та репутацію розробника.
Етап 3. Укладення договору на розроблення проекту землеустрою з обраним розробником.
Форма та зміст такого договору мають відповідати Типовому договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердженому постановою КМУ від 04.03.2004 р. № 266.
Етап 4. Складання розробником проекту землеустрою.
Максимальний строк складання – шість місяців з моменту укладення договору (п.«г» частини другої ст.28 Закону про землеустрій).
Етап 5. Погодження проекту землеустрою органами виконавчої влади.
Порядок такого погодження прописаний в ст.1861 Земельного кодексу. Законодавством передбачено випадок, коли такий проект землеустрою не підлягає погодженню – якщо місце розташування об’єкта, розміри і межі земельної ділянки, що пропонується до вилучення (викупу), та умови вилучення (викупу) цієї ділянки погоджені згідно з вимогами ст.151 Земельного кодексу та під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не змінилися.
Етап 6. Державна експертиза проекту землеустрою.
Така експертиза здійснюється на підставі відповідного закону. Обов’язковій державній експертизі підлягають не всі проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а лише ті, які стосуються земельних ділянок певних категорій: особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (абзац сьомий частини першої ст.9 Закону про державну експертизу).
Якщо ж відбувається формування земельних ділянок чи зміна цільового призначення земельних ділянок інших категорій, проводити державну експертизу проекту їх відведення не обов’язково. Така експертиза згідно із ст.11 вказаного Закону може здійснюватися на добровільних засадах.
Етап 7. Затвердження проекту землеустрою органом державної влади або органом місцевого самоврядування.
Воно відбувається у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи у вказаних вище випадках – після отримання позитивного висновку такої експертизи) шляхом прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність чи користування або відмови в цьому.
Законодавство передбачає право замовника оскаржити відмову у передачі земельної ділянки у власність чи користування або залишення відповідного клопотання без розгляду. Однак не варто покладати багато сподівань на суд в розглядуваному випадку, оскільки максимум, що може зробити суд, – це за наявності для того підстав скасувати рішення відповідного органу про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи користування (в разі наявності такого рішення) чи визнати бездіяльність такого органу незаконною (в разі зволікання із розглядом заяви) і зобов’язати такий орган розглянути подану заяву та прийняти відповідне рішення.
При цьому суд не вправі вказувати, яке саме рішення має прийняти управнений орган, а тим більше не може в такій ситуації визнавати за заявником право власності чи користування земельною ділянкою, оскільки це виключна прерогатива органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування (див., наприклад, постанову Верховного Суду України від 21.05.2013 р. ).
Тож навіть якщо заявник отримає позитивне для нього рішення суду, йому все одно доведеться чекати волевиявлення відповідного органу щодо розпорядження землею. При цьому жодний нормативно-правовий акт не забороняє такому органові прийняти ще одне рішення про відмову у наданні земельної ділянки, але вже за іншого обґрунтування. І знову ж заявник навіть за скасування такого рішення судом має чекати на наступне рішення управненого органу. Кількість таких «кіл» жодним документом не обмежена, а тому теоретично їх може бути скільки завгодно.
Етап 8. Подання документації із землеустрою до Держземагентства для внесення відомостей до Державного земельного кадастру.
Відповідно до частини четвертої ст.26 Закону про землеустрій цю дію здійснює розробник документації від імені її замовника. Щоправда, в договорі сторони можуть покласти цей обов’язок на замовника землевпорядної документації.
Проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань складаються з метою:
• обґрунтування розмірів і меж земельних ділянок з урахуванням вимог щодо раціонального використання та охорони земель при створенні нових землеволодінь та землекористувань;
• впорядкування структури земельних угідь, усунення черезсмужжя, далекоземелля, ламаності меж, ерозійних процесів та інших екологічних наслідків нераціонального використання земель і створення територіальних умов для функціонування всіх галузей економіки, формування й удосконалення раціональної системи існуючого землеволодіння та землекористування (ст.51 Закону про землеустрій).
Важливо, що розглядувані проекти землеустрою не розробляються для земель сільськогосподарського призначення, для впорядкування яких складаються проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, про які йтиметься нижче.
Аналізований проект землеустрою дуже цікавий з точки зору можливості мирного врегулювання невирішених питань суміжних землевласників щодо дійсних меж земельних ділянок. Так, наразі поширеними є ситуації, коли земельні ділянки з різних причин «накладаються» одна на одну (внаслідок прив’язки до різних систем координат при видачі державних актів сусідам в різний час, через помилки при складанні землевпорядної документації та ін.). Такі «накладки», як правило, не влаштовують ні одну, ні іншу сторону, для чого в частині дванадцятій ст. 791 Земельного кодексу і було закріплено правило, згідно із яким межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за проектами землеустрою зі впорядкування існуючих землеволодінь. Цілком очевидно, що для реалізації такої можливості обов’язковою є згода суміжних землевласників та їх злагоджені дії.
Інша задача, яку допомагає вирішити розглядуваний проект землеустрою, – це зміна угідь в складі існуючих земельних ділянок. Чинне законодавство дозволяє будувати певні об’єкти на земельній ділянці будь-якої категорії. А тому, вірно визначивши склад угідь в межах існуючого землеволодіння, а також обґрунтувавши будівною документацією спорудження об’єкту, який дозволено будувати на землях існуючої категорії, на підставі проекту землеустрою щодо впорядкування існуючого землеволодіння можливо цілком законно звести споруду без зміни цільового призначення земельної ділянки.
Склад такого проекту землеустрою та алгоритм його складання законодавчо не визначений, тому на практиці його складають по аналогії із проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому слід пам’ятати, що проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань підлягають обов’язковій державній експертизі (абзац десятий частини першої ст.9 Закону про державну експертизу). Відповідно до п.«б» частини першої ст.186 Земельного кодексу такі проекти землеустрою після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь складаються з метою організації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землеволодінь та землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і покращання природних ландшафтів.
Сказане вище відносно можливості вирішення питань впорядкування меж суміжних земельних ділянок та будівництва споруд без зміни цільового призначення земельної ділянки повною мірою стосується і розглядуваного проекту землеустрою, тільки в розрізі земель сільськогосподарського призначення. Тим більше, що ст.52 Закону про землеустрій прямо передбачає, що такими проектами землеустрою визначається розміщення виробничих будівель і споруд, а також організація землеволодінь та землекористувань.
Склад проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, зазначений в п.8 Порядку № 1134 .
Алгоритм складання прописаний в Порядку № 1134 та в цілому аналогічний алгоритму розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, хоча і з деякими особливостями. Так, проект землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розробляється не більше трьох місяців, погоджується з відповідною радою або держадміністрацією, підлягає обов’язковій державній експертизі (абзац дев’ятий частини першої ст.9 Закону про державну експертизу) та затверджується замовником.
Робочі проекти землеустрою вміщують розрахунки, опис, креслення технічних рішень, кошторис, реалізацію яких передбачається здійснити протягом 2 – 3 років. Складаються вони щодо:
• рекультивації порушених земель;
• землювання малопродуктивних угідь;
• захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, зсувів, ущільнення, закислення, забруднення промисловими та іншими відходами, радіоактивними та хімічними речовинами;
• покращання сільськогосподарських земель;
• підвищення родючості ґрунтів.
Склад робочого проекту землеустрою та алгоритм його складання законодавчо не визначений, в частині третій ст.54 Закону про землеустрій визначено лише, що склад і зміст робочих проектів землеустрою встановлюються залежно від конкретних природноекономічних умов, передбачених заходів відповідно до нормативно-правових актів. При цьому слід враховувати, що такі проекти землеустрою не підлягають обов’язковій державній експертизі. Розгляд і затвердження робочих землевпорядних проектів, пов’язаних із упорядкуванням, докорінним поліпшенням та охороною земель, раціональним їх використанням відбувається замовниками цих проектів (п.« ґ» частини першої ст.186 Земельного кодексу).
У практиці автора найчастіше виникала потреба в розробці робочого проекту землеустрою щодо рекультивації порушених земель, оскільки на його підставі зазвичай видається спеціальний дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок . Отримання такого дозволу, в свою чергу, необхідне для проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, які призводять до порушення поверхневого (родючого) шару ґрунту.

Технічна документація: рішення локальних задач
Як вже зазначалось вище, проекти землеустрою передбачають комплекс заходів з використання та охорони земельної ділянки на досить тривалий період (від двох років робочі проекти та від п’яти років – проекти землеустрою). Технічна документація зазвичай покликана вирішити окремі (локальні) задачі, які виникають в процесі здійснення заходів, уже встановлених проектами землеустрою. Тобто за допомогою такої документації усувається «уражене» місце, незручність у користуванні землею – відновлюються втрачені межі, уточнюється склад угідь, виправляються помилки.
Звідси і спрощений порядок розробки технічної документації – в переважній більшості випадків її розробка здійснюється без отримання дозволу не те від державних органів та органів місцевого самоврядування, а розроблена техдокументація зазвичай не підлягає обов’язковій державній експертизі та затвердженню державними органами (органами місцевого самоврядування). Дозвіл управнених органів на розробку техдокументації необхідно отримувати лише в разі передачі в користування земельної ділянки державної або комунальної власності у випадку, коли не відбувається формування нової земельної ділянки. А обов’язковій державній експертизі підлягає лише техдокументація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Існують і інші винятки, про які йтиметься далі.
Наразі проаналізуємо найрозповсюдженіші та найцікавіші (на наш погляд) випадки розроблення техдокументації.
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) необхідна найчастіше, оскільки здатна вирішити багато питань.
Так, вона складається в разі:
• встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням (ст.107 Земельного кодексу);
• надання у користування земельної ділянки державної або комунальної власності у випадках, передбачених абзацом шостим частини першої ст.123 Земельного кодексу. В такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу;
• присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, але на якій розташований житловий будинок, державна реєстрація права власності на який вже відбулася. Присвоєння кадастрового номеру в цьому випадку здійснюється за заявою власників житлового будинку. Вимагати інші документи забороняється (п.3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про кадастр);
• необхідності виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку, допущених при веденні Державного земельного кадастру (частина п’ята ст.37 Закону кадастр).
В останньому випадку йдеться про виправлення помилок щодо:
• розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки;
• невідповідності меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам;
• невідповідності площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв’язку із зміною методів підрахунку (округлення);
• присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів (п.3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про кадастр).
Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності – право користування) на суміжні земельні ділянки. Водночас, якщо власник земельної ділянки (її користувач) не погодиться на виправлення вказаних помилок, це не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру або надання відомостей про земельну ділянку з ДЗК. Про виявлені помилки Держкомзем має письмово повідомити власників (користувачів) земельних ділянок (абз.3 п.4 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про кадастр).
Склад технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки визначений в п.2.8 Інструкції № 376 .
Технічна документація щодо проведення інвентаризації земельної ділянки складається у випадках:
• необхідності визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь;
• необхідності виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку, допущених при веденні Державного земельного кадастру (частина п’ята ст.37 Закону про кадастр). Перелік таких помилок та умови їх виправлення аналогічні описаним вище при аналізі техдокументації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки;
• визначення угідь, віднесення до певних категорій земельних ділянок, які формуються за рахунок земель державної та комунальної власності, до державної реєстрації права державної чи комунальної власності на такі земельні ділянки. Рішення про проведення інвентаризації в цьому випадку приймається місцевими радами (у межах населених пунктів) або райдержадміністраціями (за межами населених пунктів). Матеріали інвентаризації земель у такому разі підлягають погодженню в порядку погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та затверджуються органами, які прийняли рішення про проведення інвентаризації. Формування земельних ділянок в описаному порядку може здійснюватися один раз (п.7 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про кадастр).
Зміст, складові, порядок розробки та затвердження техдокументації щодо проведення інвентаризації земельної ділянки визначається Порядком № 513 .
Технічна документація щодо поділу та об’єднання земельних ділянок розробляється в разі формування нової земельної ділянки шляхом поділу або об’єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення (частина шоста ст. 791 Земельного кодексу).
Склад такої техдокументації визначений в ст. 56 Закону про землеустрій.
Можливість розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, з’явилась зовсім нещодавно. Її склад визначений в ст. 551 Закону про землеустрій.

Висновки…
Як бачите, будь-які зміни об’єктів земельних правовідносин, включаючи і перетворення землі в земельну ділянку, відбуваються на підставі документації із землеустрою. Вона є своєрідним «паспортом» земельної ділянки, в якому відображаються всі її юридично та фактично значимі характеристики. При цьому «правильна» документація із землеустрою є запорукою відсутності проблем із законом та третіми особами при використанні земельної ділянки. В цьому і полягає значення належної розробки, погодження та затвердження такої документації. Водночас, такі дії не є суто технічним кроком, позаяк потребують і економічних, і правових, і екологічних знань. Використовуючи ж можливості та цілі розробки певного виду документації із землеустрою, можна вирішити багато практичних задач, умови яких диктує фактичне користування землею.