Опубліковано: Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства. Земельні ділянки: від реєстрації прав до обліку – вересень 2013 року. – стор. 68-73.
А тому в цій статті поговоримо про діючі наразі та перспективні законодавчі акти в земельній сфері.
Обіг земель сільськогосподарського призначення: як та коли
«Підмораторні» земельні ділянки сільськогосподарського призначення (п. 15 розділу X «Перехідні положення» ЗКУ) з початку цього року мали б уже перебувати в обігу. Однак з огляду на відсутність законодавчих передумов для такого обігу мораторій цілком прогнозовано був продовжений – згідно із Законом № 5494 він триватиме до 1 січня 2016 року, та й то за умови, що на вказану дату набере чинності закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. Якщо ж з початком 2016 року вказаний закон не вступить в законну силу, відчуження сільськогосподарських земель перебуватиме під забороною до дати набрання ним чинності.
Доопрацьований проект Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» з 05.07.2013 р. розміщений на офіційному веб-сайті Держземагентства України з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань .
Законопроект невеликий, але дуже змістовний. Загальне враження – держава ретельно контролюватиме ринок сільськогосподарської землі, а шанси звичайного громадянина на отримання земельної ділянки у власність «на загальних підставах» мізерні. Судіть самі.
Законопроектом передбачається, що земельні ділянки із земель державної та комунальної власності можуть бути відчужені лише у разі передачі їх до статутного капіталу Державного земельного банку або безоплатної передачі громадянам відповідно до Земельного кодексу. Зважаючи на те, що більшість селян вже приватизували свої присадибні ділянки, неважко спрогнозувати відсоток приватизованих земельних ділянок сільгосппризначення. М’яко кажучи, він незначний. Можливості купівлі таких земель (а так само отримання у власність за іншими цивільно-правовими договорами) законопроект не передбачає. Тож очевидно, що переважна більшість неприватних сільгоспземель свого власника не змінять. Хіба що в разі передачі такої землі до статутного капіталу Державного земельного банку, 100% акцій якого належать державі.
Та й у разі продажу земельної ділянки приватної власності звичайній фізичній особі доведеться довго чекати своєї черги на її придбання, оскільки першочергове переважне право на купівлю такої ділянки законопроект надає державі, яка реалізує це право через відповідні органи виконавчої влади, територіальним громадам, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, та Державному земельному банку у зазначеній послідовності.
Для гарантування таким особам дотримання їхнього переважного права в законопроекті закріплені наслідки укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки з порушенням вимог щодо переважного права – такий договір є нікчемним.
Лише після того, як вказані вище особи протягом двох місяців з моменту опублікування оголошення про продаж земельної ділянки не реалізували таке переважне право, можливість придбати земельну ділянку протягом місяця з дня закінчення цього строку отримують громадяни України, які зареєструвалися на офіційному веб-порталі Держземагентства, та відповідають таким вимогам:
– зареєстровані та не менше трьох років проживають у населеному пункті, розташованому в радіусі 20 кілометрів від земельної ділянки, що продається;
– мають намір, переважно власною або сімейною працею, вести на земельній ділянці самостійне товарне сільськогосподарське виробництво;
– мають досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва та зареєстровані як фізичні особи – підприємці або є членами фермерського господарства.
Прочитавши про ценз проживання, хтось може вирішити, що він вже відповідає цій вимозі, оскільки десятиліттями проживає в населеному пункті, в якому чи поблизу якого хоче придбати землю. А у когось може виникнути бажання вже зараз змінити реєстрацію (місце проживання), аби після вступу у силу Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» відповідати такому критерію та придбати земельну ділянку за бажаним місцезнаходженням. Гадаємо, що таким сподіванням навряд чи вдасться здійснитися, оскільки трирічний строк, найймовірніше, буде обраховуватися держорганами з моменту набрання чинності вказаним Законом. Законодавчою підставою для такого твердження є правило незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ст. 58 Конституції України). Та й аналогії є – саме з дати вступу в силу Цивільного кодексу та Земельного кодексу, а не від дати початку фактичного заволодіння, обраховується судами період володіння особою нерухомим майном (в т.ч. землею) для застосування положень про набувальну власність .
Відповідність переліченим критеріям та реєстрація на веб-порталі Держземагентства ще не всі умови, які має виконати особа для купівлі приватної земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Додатковими вимогами є надання виписки із банківської установи про наявність у потенційного покупця земельної ділянки поточного рахунку (для здійснення безготівкового розрахунку за операцію купівлі-продажу земельної ділянки), наявність на рахунку покупця коштів, достатніх для придбання земельної ділянки, а також надання податкової декларації, декларації про походження коштів та згоди на обробку персональних даних. Крім того, потенційний покупець має отримати довідку (щоправда, безкоштовно) від Держземагентства про не порушення покупцем переважного права на придбання земельної ділянки. Така довідка є підставою для укладання договору купівлі-продажу. Правда ж, перелік вимог вражає?
Здавалось би, такі суворі обмеження можна обійти старим добрим методом укладення іншого цивільно-правового договору, ніж купівля-продаж, оскільки до набувачів за іншими договорами законопроект таких вимог не висуває. Але і тут засідка – законопроектом дозволяється набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення лише на підставі тих договорів, які ним прямо передбачені, або ж за рішенням суду.
Крім купівлі-продажу, таких договорів законопроект називає два – міна та дарування. Однак обміняти громадянин може належну йому земельну ділянку на рівноцінну, а саме – розташовану в одному або у суміжних земельних масивах, одного цільового призначення, нормативна грошова оцінка яких однакова або відрізняється не більше як на 10 відсотків.
Що стосується дарування, то і тут не обійшлося без обмежень – подарувати свою земельну ділянку або частку в праві спільної власності на земельну ділянку громадянин може лише державі, територіальній громаді, Державному земельному банку або членам своєї сім’ї. Законопроект до членів сім’ї фізичної особи відносить її чоловіка або дружину, прямих родичів (дітей або батьків) фізичної особи, її чоловіка або дружини, а також чоловіка або дружину будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини). Оскільки при даруванні земельної ділянки сільгосппризначення переважного права держави, територіальної громади та Державного земельного банку на її набуття законопроект не закріплює, то найпростіше громадянину отримати у власність приватну земельну ділянку внаслідок її відчуження за договором дарування. Ми не беремося прогнозувати кількість шлюбів, укладених із прямими родичами продавця або його чоловіка (дружини) з єдиною метою – набути у власність землю сільгосппризначення, але декому для досягнення мети всі засоби підходять…
Юридичним особам законопроект дозволяє набути у власність земельні ділянки сільгосппризначення лише шляхом їх успадкування. Але і в цьому разі юрособи мають відчужити ділянки протягом одного року з дати набуття права власності на них.
Крім названих, проект Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» містить немало інших «революційних» норм.
Зокрема, ним закріплюється механізм консолідації земель – здійснюване за відповідним проектом землеустрою об’єднання землевласниками та землекористувачами земельних ділянок і земель сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення у єдині земельні масиви, місце розташування, розміри, конфігурація та склад угідь яких забезпечують стале землекористування. Такий механізм, за задумом законодавця, має запобігати парцеляції – надмірному поділу великих земельних угідь на маленькі ділянки для їх продажу або надання у користування. Консолідація земель сільськогосподарського призначення може здійснюватися шляхом обміну земельної ділянки, розташованої у земельному масиві, на іншу рівноцінну земельну ділянку; об’єднання суміжних земельних ділянок їх власником відповідно до закону; зміни меж та впорядкування угідь земель та земельних ділянок. З цією ж метою законопроект передбачає заборону поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, якщо в результаті нього утвориться хоча б одна земельна ділянка, площа якої менша мінімального розміру, встановленого КМУ.
Задля забезпечення сталого землекористування, раціонального та ефективного використання земель проект Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» встановлює мінімальні строки оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва – не менше 8 років, а у разі розміщення на земельній ділянці багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення – не менше 15 років для садів і 20 років для виноградників. Крім того, забороняється змінювати цільове призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення протягом 10 років з дня укладення договору про їх відчуження.
Обмежується і площа земель, які можуть набувати громадяни – до 100 га у власність, на умовах оренди – до 20 відсотків площі сільськогосподарських угідь на території району та до 100 тисяч гектарів площі сільськогосподарських угідь на території України. При обрахуванні площі орендованої землі враховуються земельні ділянки, передані в оренду особам, які пов’язані з громадянином відносинами контролю. Такі обмеження щодо площі орендованих земель стосуються і юридичних осіб. А от держава, територіальні громади та Державний земельний банк (знову ж в загальному дусі Закону) не обмежені в площах земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що можуть перебувати у їхній власності.
Цікаво, що в разі оперативного вступу в законну силу аналізованої редакції Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», окремі його положення можуть почати діяти вже з 01.01.2014 р. Принаймні, таке положення міститься в законопроекті. З цієї ж дати (за вказаних умов) набудуть чинності зміни до ряду законодавчих актів, перелік яких міститься в розділі V «Прикінцеві та перехідні положення» проекту вказаного Закону. Зокрема, передбачається доповнити Закон про оренду землі положенням щодо зобов’язання орендарів земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва забезпечити робочими місцями та стабільним заробітком сільське населення, що проживає на відповідній території (рада, район). Мінімальні норми працевлаштування сільського населення встановлюватимуться КМУ в залежності від площі орендованих земель, регіональних особливостей сільгоспвиробництва та системи розселення. Недодержання зазначеного зобов’язання слугуватиме підставою для розірвання у судовому порядку договору оренди землі.
Розмежування земель державної та комунальної власності: чи все враховано?
Прокинувшись 1 січня поточного року, навряд чи хтось із українців відчув зміни в статусі неприватних земель. Тим більше, що і змін як таких не було, оскільки на законодавчому рівні закріплено поділ земель на державні та комунальні за принципом, який вже давно діяв – виключивши із загального всеукраїнського земельного масиву земельні ділянки приватної власності, законодавець (із невеликими застереженнями) за межами населених пунктів наділив державу власністю на землю, в межах населених пунктів – територіальні громади. Згадані застереження містяться в пунктах 3 та 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245 і зводяться до того, що до комунальної власності належать також земельні ділянки (незалежно від місцезнаходження), на яких розташовані об’єкти нерухомого майна комунальної власності, а також які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій. У державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, на яких зведена державна нерухомість; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони. Також до земель держави віднесені земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом РФ на території України на підставі діючих міжнародних договорів; землі зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Однак в Законі № 5245 жодного слова не сказано про землю, що належала на праві колективної власності колективним сільгосппідприємствам, на яку були видані державні акти на право колективної власності на землю, та яка в подальшому з тих чи інших причин не була передана в приватну власність. Йдеться про землю сільгосппризначення, яка не підлягала паюванню, та право власності на яку не було оформлено правонаступником КСП, а також про т.зв. не витребувані земельні частки (паї) – розпайовану землю, яка з тих чи інших причин не була виділена в земельні ділянки у натурі (на місцевості) власниками таких часток (паїв).
Вказані землі не є приватними, оскільки відсутнє волевиявлення відповідних осіб на отримання такої землі із колективної в приватну власність, внаслідок чого не оформлено відповідних держактів. Водночас такі земельні ділянки не є державною чи комунальною власністю, оскільки в процесі роздержавлення змінили таку власність на іншу форму – колективну. Про це зазначає і Держземагентство в своєму листі від 14.05.2012 р. № 7295/17/6-12.
Тому зазначені земельні ділянки мали би бути застережені в пунктах 3 та 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245 як такі, що не відносяться до державної та комунальної власності. Буквально ж із вказаних положень слідує, що із загального масиву земель України, які підлягають розмежуванню, виключаються лише приватні земельні ділянки. То виходить, що зазначені колективні землі автоматично перейшли у власність держави чи територіальної громади? Але як же тоді положення Конституції України про захист прав усіх суб’єктів права власності, рівність усіх суб’єктів права власності перед законом та неприпустимість протиправного позбавлення права власності?
Гадаємо, що така ситуація має бути виправлена шляхом застереження про виключення із земель, що підлягають розмежуванню, названих вище земель, які передавались у колективну власність. Другим кроком є необхідність законодавчо визначити статус вказаних земель з огляду на відсутність у нинішньому правовому полі такої форми власності, як колективна. Спроби такого визначення вже є. В проекті Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» (п.2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення») підтримується позиція, що передані у колективну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які не підлягали паюванню та не перейшли в приватну власність, переходять у державну (якщо вони знаходяться за межами населених пунктів) або комунальну власність (якщо вони знаходяться в межах населених пунктів). Такий же принцип законопроект передбачає і щодо невитребуваних земельних часток (паїв). Єдине застереження – такий перехід відбувається за рішенням суду за умови, що земельні частки не витребувані протягом 15 років з моменту видачі державного акта на право колективної власності на землю.
Вбачається, що така позиція суперечить завданню земельної реформи (перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність) , а також її суті (земля повинна належати тим, хто її обробляє) .
Дещо видозмінена позиція щодо невитребуваних земельних часток (паїв) міститься в Законопроекті № 2583а , яким передбачається, що користування такими землями здійснюється на умовах оренди до моменту оформлення членом колишнього КСП або його спадкоємцем права власності на земельну частку (пай) у встановленому законом порядку. Орендодавцями таких невитребуваних земельних часток виступають сільські, селищні, міські ради чи районні державні адміністрації. Договори оренди укладаються у простій письмовій формі. Право оренди невитребуваної земельної частки (паю) підлягає державній реєстрації, якій передує реєстрація права власності на таку частку за місцевою радою чи райдержадміністрацією на підставі відповідного рішення (розпорядження) про визнання земельної частки (паю) невитребуваною. Такий підхід мало чим відрізняється від позиції, закріпленої в законопроекті «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», оскільки Законопроектом № 2583а не передбачається процедура скасування державної реєстрації права власності держадміністрації чи місцевої ради та реєстрації такого права за членом колишнього КСП або його спадкоємцем в разі їх відповідного волевиявлення. А оскільки право власності на земельні ділянку виникає у члена колишнього КСП або його спадкоємця з моменту держреєстрації такого права, то без закріплення вказаної процедури невитребувані земельні частки (паї) формально так і залишаться в державній чи комунальній власності.
Іншим шляхом пішли розробники Законопроекту № 2421 , в якому взагалі замовчується питання визначення власника невитребуваних земельних часток (паїв). Законопроектом передбачається, що право оренди на нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки, що надані в оренду органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування здійснюється без державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки.
Час покаже, чи судилось якійсь із названих вище або ініційованих в майбутньому позицій стати законодавчим підґрунтям для вирішення юридичної долі невитребуваних земельних часток (паїв), на сьогодні ж статус таких земель залишається до кінця невизначеним.
Держреєстрація прав на землю: нові правила
Останнім часом ця тема багато обговорювалась, в тому числі і на сторінках «Бухгалтерії» . Тому в цій статті детально не зупинятимемось на діючому наразі законодавстві в цій сфері, зосередившись більше на перспективних законах.
Отже, з 01.01.2013 року скасовано державну реєстрацію договорів щодо передачі речових прав (власності, оренди тощо) на земельну ділянку. Зі вказаної дати обов’язковій державній реєстрації підлягають власне речові права на земельну ділянку, які виникають з моменту такої держреєстрації. При цьому речові права на земельну ділянку реєструються після державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Право постійного користування, право оренди земельної ділянки, сервітут, емфітевзис, суперфіцій, іпотека, довірче управління земельною ділянкою є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Виняток встановлено щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, рішення про передачу похідних речових прав на які приймається без держреєстрації права держави чи територіальної громади на такі земельні ділянки. Реєстрація такого права власності здійснюється одночасно із державною реєстрацією похідного речового права на вказані земельні ділянки (ст.41 Закону про реєстрацію прав).
Законодавчі ініціативи щодо цього питання вражають різноманітністю. Так, пропонується розподілити речові права на земельні ділянки на ті, що підлягають держреєстрації, та ті, що такої реєстрації не потребують. Законопроектом № 2583а пропонується закріплювати в законі речові права на нерухомі речі, державна реєстрація яких не є обов’язковою. Такі права виникатимуть з моменту, визначеного сторонами відповідного договору. Розпочати Законопроект № 2583а пропонує з суборенди земельної ділянки, користування на умовах якої не підлягатиме державній реєстрації і виникатиме з моменту, визначеного договором суборенди, але не раніше дня його підписання. На правах суборенди без державної реєстрації Законопроект № 2583а передбачає існування і небаченого досі законодавством інституту – обміну орендарями належними їм правами користування земельними ділянками.
Крім того, висловлюються пропозиції щодо зміни моменту виникнення речових прав на земельну ділянку. Зокрема, в Законопроекті № 2583а передбачається моментом реалізації прав, що надає земельний сервітут, емфітевзис, суперфіцій, вважати момент, визначений договором про встановлення таких прав, але не раніше дня подання заяви про державну реєстрацію відповідного права державному реєстратору. Приступати до використання орендованої земельної ділянки відповідно до Законопроекту № 2583а дозволятиметься з моменту передачі земельної ділянки у користування, що підтверджуватиметься актом приймання-передачі, але не раніше дня подання заяви про державну реєстрацію права оренди органу державної реєстрації.
Ще однією законодавчою ініціативою є спрощення державної реєстрації речових прав на землю, зареєстрованих на підставі відповідних договорів, в разі зміни умов таких договорів. Так, якщо зміни не стосуються строку дії договору, перереєстрація відповідного права або повідомлення органу реєстрації про такі зміни в будь-якій іншій формі не вимагатиметься. У випадках, коли після закінчення встановлених договором строків відбувається поновлення строку користування земельною ділянкою або його подовження на строк збирання врожаю, державна реєстрація права користування, що виникло на підставі такого договору, відбуватиметься за заявою землекористувача. Вимагання інших документів органом державної реєстрації не допускатиметься (Законопроект № 2583а).
Передбачається також можливість набувача права, що є похідним від права власності, з метою проведення держреєстрації такого свого похідного права ініціювати реєстрацію за власником земельної ділянки його права власності, яке виникло до 01.01.2013 р. Для такої реєстрації згідно із Законопроектом № 2212а достатньо лише заяви набувача права, що є похідним від права власності, а інформація (довідки, копії документів тощо) про земельну ділянку та її власника, необхідна для державної реєстрації права власності, запитуватиметься державним реєстратором у органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили реєстрацію права власності.
Спрощену процедуру, але вже держреєстрації права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, передбачає і Законопроект № 2347а . Суть спрощення в тому, що заява про державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі може бути подана також спадкоємцем власника земельної ділянки приватної власності. При цьому державна реєстрація речового права, яке набувається в порядку спадкування, проводитиметься без державної реєстрації речового права на вказане нерухоме майно за спадкодавцем, крім випадків, коли таке право вже зареєстроване у Державному реєстрі.
Охорона та раціональне використання земель: перспективне законодавство
Насамперед скажемо декілька слів про Законопроект № 2484а , яким робиться повторна (після кінця 2011 року) спроба залучити до сфери контролю за використанням та охороною земель громадські та інші некомерційні об’єднання.
До повноважень некомерційних об’єднань громадян в цій сфері пропонується віднести, зокрема, організацію проведення громадської експертизи містобудівної та землевпорядної документації і надання висновків відповідним державним органам та ознайомлення з ними громадськості; забезпечення гласності та публічності стану дотримання земельного законодавства як органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, так і фізичними та юридичними особами; організацію громадських обговорень стану ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, функціонування ринку земель з підготовкою пропозицій щодо прискорення строків проведення відповідних заходів, забезпечення їх прозорості та публічності.
Громадські інспектори призначатимуться органами місцевого самоврядування за поданням громадських організацій і трудових колективів та за погодженням з відповідними органами виконавчої влади, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. Законопроектом пропонується наділити громадських інспекторів досить значними повноваженнями, включаючи право безперешкодного обстеження земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб; перевірки документів, надання обов’язкових для виконання вказівок (приписів) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства; складання актів перевірок чи протоколів про адміністративні правопорушення у цій сфері; виклику громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов’язаних з порушенням земельного законодавства України; участі у проведенні громадської експертизи документації.
Законопроект № 2484а слово в слово повторює Законопроект № 9656 , якому надано негативний Висновок Головного науково-експертного управління (рекомендовано відхилити у першому читані). Чи повторить Законопроект № 2484а долю свого попередника, з часом дізнаємось.
А поки що звернемо увагу на законодавчі пропозиції щодо санкцій у вигляді позбавлення права власності на землю. Так, проектом Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» передбачається позбавляти права власності на земельну ділянку за систематичну несплату земельного податку протягом більше ніж двох календарних років, а Законопроектом № 2583а – за невикористання за цільовим призначенням земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що передана у власність для ведення товарного сільгоспвиробництва. У разі надання цим законопроектам статусу законів, слід дуже уважно слідкувати за правильністю та своєчасністю виконання своїх земельних обов’язків, адже плата за недбалість передбачається дуже висока.
Наостанок
В рамках однієї статті неможливо охопити все різноманіття сучасних та можливих майбутніх регуляторів земельних відносин. Відтак поза увагою цього матеріалу залишились законодавчі ініціативи щодо зміни статусу плати за землю – із загальнодержавного на місцевий податок (Законопроект № 2477а ), скасування державної експертизи землевпорядної документації (Законопроект № 2642 ), механізму та державного регулювання штучного створення земельних ділянок на водних об’єктах в межах акваторії морських портів (проект відповідного Закону України від 12.03.2013 р.) та багато інших. Отож замість висновку констатуємо, що як на сьогоднішній день, так і в майбутньому (найближчому та більш віддаленому) нудьгувати особам, що мають справу із землею, не доведеться.
Нормативна база
Земельний кодекс
Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III.
Цивільний кодекс
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
Закон про реєстрацію прав
Закон України від 01.07.2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Закон № 5494
Закон України від 20.11.2012 р. № 5494-VI «Про внесення змін до Земельного кодексу України».
Закон № 5245
Закон України від 06.09.2012 р. № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».