Опубліковано: АгроПро, № 01/2023 від 30.01.2023

Рано чи пізно кожний аграрій стикається із необхідністю виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) щодо стягнення коштів за виконавчими документами. Йдеться про стягнення  з доходів боржника, який має трудові чи інші правовідносини із сільгосппідприємством (його працівника, орендодавця, особи, яка виконує роботу чи надає послуги за цивільно-правовими договорами тощо)

Тому далі з’ясуємо

• особливості стягнення коштів за виконавчими документами в умовах воєнного стану;
• особливості виконання різних виконавчих документів;
• як визначити суму стягнення;
• чи є обмеження зі стягуваних сум;
• що робити, якщо на одну людину видано декілька виконавчих документів та ін.

Нормативне регулювання

Профільним законом у цій сфері є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404).

Серед основних підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють розглядувані наразі питання, можна виділити:

• постанову КМУ від 26.02.1993 № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» (далі – Перелік № 146);
• Інструкцію з організації примусового виконання рішень, затверджену наказом Мін’юсту від 02.04.2012 № 512/5 (далі – Інструкція № 512/5);
• Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою КМУ від 03.08.2011 № 845 (далі – Порядок № 845);
• Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затверджене наказом Мін’юсту від 08.2016 № 2432/5 (далі – Положення № 2432/5).

 ВОЄННІ ОСОБЛИВОСТІ

Примусове виконання рішень під час дії воєнного стану здійснюється із врахуванням положень п. 10² розділу XIII Закону № 1404.

 По-перше, сільгоспвиробнику потрібно перевірити особи всіх стягувачів за отриманими виконавчими документами. Так, до набрання чинності закону, який регулюватиме відносини за участю осіб пов’язаних з державою-агресором, стягнення коштів не проводиться, якщо стягувачем є:

• РФ;
• громадянин РФ;
• юрособа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства РФ;
• юрособа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства, відмінного від законодавства України, серед кінцевих бенефіціарних власників, членів або учасників (акціонерів) яких є РФ, громадянин РФ або юрособа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства РФ.

При цьому ці обмеження не застосовується до громадян РФ, які проживають на території України на законних підставах (зокрема, мають посвідку на постійне проживання), та юросіб, створених та зареєстрованих відповідно до закону України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни РФ, які проживають на території України на законних підставах, або виключно громадяни України та громадяни РФ, які проживають на території України на законних підставах.

 По-друге, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України сільгосппідприємство має припинити звернення стягнення на заробітну плату та  інший дохід боржника за винятком:

• рішень про стягнення аліментів;
• рішень, боржниками за якими є громадяни РФ (незалежно від його статусу).

Тож під час дії воєнного стану з доходів громадян України та громадян інших держав можна стягувати лише аліменти, а з громадян РФ – усі види стягнень.

 По-третє, у період дії воєнного стану не здійснюється примусове виконання виконавчих написів нотаріусів. Наприклад, якщо сільгосппідприємство має на виконанні договір між батьками про сплату аліментів на дитину із вчиненим на ньому виконавчим написом нотаріуса, то до закінчення війни воно не повинно здійснювати відрахування із доходів боржника за таким договором.

Отже, якщо сільгосппідприємство отримає виконавчий документ, але з’ясує, наприклад, що стягувачем є громадянин РФ, то воно не здійснює стягнення коштів за таким виконавчим документом, допоки спеціальним Законом не будуть врегульовані відносини за участю осіб, пов’язаних з державою-агресором.

Законом № 1404 передбачено, що виконання рішень може бути:

• добровільне (пред’явлення стягувачем виконавчого документу про стягнення періодичних платежів напряму на підприємство, де працює боржник);
• примусове (пред’явлення виконавчого документу до органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця).

Розглянемо детальніше.

ДОБРОВІЛЬНЕ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ

Добровільно можуть виконуватись лише виконавчі документи про стягнення періодичних платежів (ч. 1 ст. 7 Закону № 1404).

Чинне законодавство не містить чіткого визначення терміну «періодичні платежі» у контексті здійснення виконавчого провадження. Проте, згідно з ч. 3 ст. 12 Закону № 1404 до таких платежів належать аліменти,  відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я та  заподіяної втратою годувальника тощо.

Це дає підстави вважати, що «періодичними платежами» є певне грошове зобов’язання розмір, порядок та періодичність сплати якого (як правило, щомісячно) встановлені у виконавчому документі.

Зауважу, що стягнення з фізичної особи заборгованості за комунальні послуги у конкретній сумі не є стягненням періодичних платежів (незважаючи на те, що оплата власне комунальних послуг відноситься до періодичних платежів). Аналогічну думку висловив Шостий апеляційний адміністративний суд, у постанові від 24.09.2020 р. у справі № 359/3406/20.

Тобто якщо виконавчий документ стосується стягнення заборгованості у конкретній сумі (у т.ч. і з періодичних платежів), то такий виконавчий документ не підлягає виконанню у добровільному порядку. Відтак, сільгосппідприємство не може прийняти його до виконання безпосередньо від стягувача.

Стягувач одночасно з виконавчим документом (виконавчим листом чи судовим наказом про стягнення)  має подати сільгосппідприємству заяву, в якій крім свого прізвища, імені, по батькові та документа, що посвідчує його особу, зазначає реквізити банківського рахунка, на який слід перераховувати кошти(ч. 2 ст. 7 Закону № 1404).

Особа, на користь якої присуджено аліменти на дитину, може самостійно подати заяву з виконавчим листом про відрахування аліментів із заробітної плати, пенсії, стипендії або іншого доходу платника аліментів безпосередньо за місцем виплати доходу (ч. 4 ст. 187 Сімейного кодексу України, далі – СКУ).

Тобто особа-стягувач отримує виконавчий лист (у позовному провадженні) чи судовий наказ (у наказному провадженні) і сама направляє його на підприємство.

Крім того, ст. 189 СКУ передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину. Такий договір укладається між батьками у письмовій формі і посвідчується нотаріально (п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404). Проте, як зазначено вище, на період дії воєнного стану за таким договором стягнення не здійснюється.

Дії сільгосппідприємства

Сільгосппідприємство, що отримало заяву стягувача та виконавчий документ, зобов’язано прийняти його до виконання та здійснювати відповідні відрахування на користь стягувача. Але перед тим воно має з’ясувати, чи належить  сума, яка підлягає стягненню, до періодичних платежів. Як зазначено вище,   відповідно до ст. 7 Закону № 1404 сільгосппідприємство не може в добровільному порядку  здійснювати  стягнення не періодичних платежів..  Якщо стягувана сума не є періодичним платежем –  сільгосппідприємство має повернути виконавчий документ стягувачу із супровідним листом про неможливість його виконання у добровільному порядку. В такому разі стягувач має звернутись до державного (приватного) виконавця для стягнення суми боргу на підставі постанови державного чи приватного виконавця, яка ним і надсилається сільгоспвиробнику.

Наступним кроком є перевірка реквізитів виконавчого документа (для добровільного стягнення). У ньому має бути зазначено (ст. 4 Закону № 1404):

• назва і дата видачі документа, найменування органу, ПІБ та посада посадової особи, яка його видала;
• дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
• повне найменування (для юридичних осіб) або ПІБ (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника – фізичної особи;
• код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань стягувача та боржника;
• реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі – РНОКПП) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття РНОКПП та мають відмітку в паспорті) боржника;
• резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
• дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
• строк пред’явлення рішення до виконання.

Виконавчий лист суду або судовий наказ підписується уповноваженою посадовою особою (суддею) із зазначенням її прізвища та ініціалів і обов’язково скріплюється печаткою із зображенням Державного Герба України.

Якщо виконавчий документ не відповідає зазначеним вимогам, сільгоспвиробник вправі повернути його стягувачу без прийняття до виконання. Радимо при цьому направити і супровідного листа, у якому вказати причину повернення виконавчого документу. Відправлення слід здійснити на вказану стягувачем у заяві адресу цінним листом з описом вкладення, аби у разі виникнення спірної ситуації мати докази, що виконавчий документ втрачено не з вини сільгоспвиробника.

Якщо виконавчий документ відповідає вищевказаним вимогам, то сільгосппідприємство має здійснювати відповідні відрахування на користь стягувача (читайте далі).

Відповідно до  ст. 7 Закону № 1404 строк (граничний термін), протягом (до) якого сільгосппідприємство має здійснити відрахування за виконавчим документом не встановлено. Тож здійснювати відрахування із доходу боржника слід у строк, встановлений для його виплати (наприклад, якщо відрахування здійснюються із заробітної плати, і у виконавчому документі передбачені щомісячні періодичні платежі, то відрахування варто проводити у строк, передбачений ст. 24 Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) – не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата).

 ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ

 Примусове стягнення здійснюється на підставі постанови державного чи приватного виконавця, яку він безпосередньо надсилає сільгосппідприємству.

Постанова виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника повинна містити (п. 3 розд. Х Інструкції № 512/5):

• повне найменування та місцезнаходження сільгосппідприємства, прізвище, ім’я та по батькові ФОП, якій надсилається постанова, та її місце проживання;
• порядок стягнення суми боргу;
• розмір відрахувань;
• реквізити рахунку органу державної виконавчої служби, рахунку приватного виконавця, на який необхідно перераховувати стягнуті кошти;
• вимогу щодо направлення звітів про здійснені відрахування та виплати із зазначенням періодичності подання звітів та адреси, на яку необхідно направляти звіти;
• роз’яснення про відповідальність за невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог Закону № 1404 (у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника).

Як правило, у постанові вказується строк,в який необхідно здійснити перерахування коштів. Коли ж він відсутній – перерахування слід здійснити до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення (ч. 1 ст. 69 Закону № 1404).

Постанова має бути підписана виконавцем.

При недотриманні виконавцем вимог до оформлення постанови сільгосппідприємство має право повернути її без виконання.

ЗАГАЛЬНИЙ АЛГОРИТМ СТЯГНЕННЯ

Порядок дій сільгосппідприємства у разі отримання виконавчого документа чи постанови виконавця зазначено у ст. ст. 68-70 Закону № 1404 та розд. Х Інструкції № 512/5. Окрім того, багато практичних рекомендацій містить Лист Мінсоцполітики від 01.03.2019 № 247/0/206-19 (надалі – Лист).

Тож у загальному алгоритм виглядає наступним чином:

• Отримання виконавчого документу/постанови виконавця. У Листі вказано, що такі документи, як правило, реєструються у спеціальному журналі. Тож його ведення не є обов’язковим. Форма та зміст цього журналу не встановлені, тому сільгосппідприємство, яке вирішило його вести,  може їх затвердити своїм наказом (рішенням). У такому разі доцільно його  назвати Журналом реєстрації виконавчих документів (постанов виконавців), а до переліку реквізитів включити дату отримання документа, його номер, найменування виконавчого органу/П.І.Б. виконавця (дані про стягувача, який самостійно направив виконавчий документ) та  дату вибуття такого документа. Якщо журнал не буде вестися, то достатньо виконавчі документи реєструвати у журналі вхідної кореспонденції.
• Утримання необхідної суми та її перерахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця чи банківський рахунок стягувача, зазначений у його заяві.

Мінсоцполітики у Листі рекомендує не  видавати окремий наказ про утримання з доходу боржника на підставі виконавчого документа. Так само немає необхідності отримувати дозвіл у боржника щодо утримань із його доходів.

Проте, відповідно до ст. 110 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) та ст. 30 Закону № 108 роботодавець  має повідомляти працівника про розмір та підстави для всіх відрахувань і утримань із його заробітку. Тож у роздруківці зарплати, яку роботодавець має щомісяця видавати працівнику, окремим рядком мають бути вказані відрахування за виконавчими документами.

• Подання звітів виконавцю у разі примусового стягнення (ч. 1 ст. 69 Закону № 1404). Форма звіту міститься у додатку 9 до Інструкції № 512/5.
• Подання повідомлення виконавцеві про виплату всієї суми або про звільнення працівника (ч. 2 ст. 69 Закону № 1404). Строк повідомлення – три дні з дати остаточної виплати чи звільнення працівника.

Розрахунок суми, що підлягає стягненню

При стягненні коштів сільгосппідприємству потрібно неухильно дотримуватись чотирьох правил.

По-перше, відрахування за виконавчими документами здійснюється після утримання ПДФО, військового збору та єдиного внеску (ч. 1 ст. 70 Закону № 1404).

По-друге, стягуватись має саме той розмір, який зазначений у постанові виконавця чи виконавчому документі, надісланому безпосередньо стягувачем. Тобто, якщо у вказаних документах зазначається конкретний відсоток від заробітку боржника, то сільгосппідприємство його розраховує та перераховує на відповідний рахунок. У випадку, коли це фіксована сума – вона і стягується.

По-третє,  ст. 128 КЗпП, ч. ч. 2-3 ст. 70 Закону № 1404 та ст. 26 Закону № 108 встановлені обмеження відрахувань за виконавчими документами. Для зручності відобразимо їх у таблиці:

Вид стягнення	Кількість виконавчих документів	Максимальний розмір відрахувань
Аліменти на повнолітніх	незалежно від кількості	50% від заробітної плати
Відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’ю чи смертю особи
Відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника
Відшкодування майнової та/або моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням
Аліменти на неповнолітніх	незалежно від кількості	70% від заробітної плати
Інші відрахування	один	20% від заробітної плати
	Загальний розмір всіх відрахувань, у т.ч. за 2 і більше виконавчими документами	50% під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника

Вийти за вищевказані граничні межі відрахувань можна лише у випадку, якщо сам боржник подасть сільгоспвиробнику заяву про перерахування коштів із його доходів понад вказані обмеження. Якщо цього не сталось, нестягнена сума включається до заборгованості боржника і підлягає утриманню за рахунок наступних доходів.

По-четверте, перелік коштів, з яких не можна здійснювати стягнення за виконавчим документом чи постановою виконавця з виплачуваних доходів, наведено у ст. 73 Закону № 1404 та п. 12 Переліку № 146 (при утриманні аліментів). До них, зокрема відносяться допомога у зв’язку з вагітністю та пологами та у зв’язку з народженням дитини, допомога на лікування, поховання, вихідна допомога в разі звільнення, суми неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги тощо.

Стягнення з доходів однієї особи за декількома виконавчими документами

Чинне законодавство не містить жодних обмежень щодо кількості виконавчих документів, за якими допускається проведення утримання із доходів боржника. Про відрахування із заробітної плати одного працівника одразу за кількома виконавчими документами згадується у ч. 3 ст. 70 Закону № 1404 та  у ч. 2 ст. 128 КЗпП.

Якщо боржник працює за сумісництвом в декількох установах (підприємствах), відрахування необхідно проводити за кожним місцем роботи на підставі кожної окремої постанови виконавця (п. 6 розд. Х Інструкції № 512/56).

Якщо за декількома виконавчими документами/постановами, наданих, наприклад, стягувачем та виконавцем загальна сума стягнень перевищує обмеження щодо відрахувань, то доцільно спробувати урегулювати питання мирно, запропонувавши боржникові написати заяву з проханням утримати із його доходів більшу суму або  додатково внести кошти у сумі, якої бракує, на рахунок (до каси) сільгосппідприємства.

У випадку, коли такі ініціативи сільгосппідприємства не призвели до бажаного результату, утримання із доходу боржника можна проводити за датою отримання виконавчих документів – який із них надійшов першим, той і виконувати в першу чергу. Адже жоден нормативно-правовий акт не встановлює, яким чином розраховувати суму утримання за одним виконавчим документом і яку – за іншим.

Дещо простіше, якщо відрахування проводяться за декількома постановами виконавців. Адже у цьому разі сільгоспвиробник може письмово звернутися до виконавця за роз’ясненням щодо порядку виконання вимог декількох постанов та відповідної формули для розрахунку. Бо законодавство зобов’язує виконавця об’єднувати вимоги кількох кредиторів одного боржника у межах зведеного виконавчого провадження та скласти розрахунок виплат, належних кожному стягувачу. Тож звертатись за роз’ясненням потрібно до того виконавця, який веде зведене виконавче провадження.