Відповідь: Згідно із п. б ч. 1 ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 р. № 973-IV земельні ділянки, що належать громадянам – членам фермерського господарства на праві приватної власності, можуть входити до складу земель фермерського господарства. При цьому відповідно до ч. 2 вказаної статті права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Однак ні вказаним Законом, ані іншими нормативно-правовими актами не передбачено автоматичного виникнення у фермерського господарства права володіння та користування земельними ділянками, які набуваються у власність його членами. А це означає, що перехід від члена фермерського господарства до такого господарства – юридичної особи права володіння та користування земельною ділянкою має відбуватися за волевиявленням члена фермерського господарства в загальному порядку та на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України.
Та це й логічно, адже член фермерського господарства як фізична особа може бути власником земельних ділянок, які знаходяться в іншій місцевості та/або жодним чином не пов’язані із веденням фермерського господарства. А надання фермерському господарству автоматичного права володіння та користування земельними ділянками, належними члену фермерського господарства, обмежуватиме його право приватної власності на землю, яке в силу ст. 41 Конституції України є непорушним.

Стаття 16 Закону України «Про фермерське господарство» надає право фермерському господарству споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди на належних йому, а також його членам на праві власності земельних ділянках відповідно до затверджених документації із землеустрою та містобудівної документації у встановленому законом порядку.
Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. № 3038-VI право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Отже, право забудови земельної ділянки виникає у фермерського господарства лише у випадку набуття ним у встановленому законом порядку права власності чи користування земельною ділянкою.

Згідно із ч. 1 ст. 82 Земельного кодексу України № 2768-III від 25.10.2001 р. фермерське господарство може придбати земельну ділянку за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Також фермерське господарство може набути земельну ділянку у власність внаслідок внесення членом фермерського господарства такої ділянки до статутного капіталу господарства.
Види користування землею та порядок набуття такого права користування містяться в главах 15-161 розділу ІІІ Земельного кодексу України та розділі ІІ Книги 3 Цивільного кодексу України. Так, видами користування землею, найбільш прийнятними в розглядуваній ситуації, є оренда та суперфіцій (право користування чужою земельною ділянкою для забудови).

При цьому згідно із ст. 182 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. № 1952-IV, в ч. 3 ст. 3 якого передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
У відповідності до ч. 1 ст. 4 вказаного Закону обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, в тому числі, право власності, право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право оренди земельної ділянки; інші речові права відповідно до закону.
Таким чином, право забудови земельної ділянки виникне у фермерського господарства після державної реєстрації його права власності чи користування земельною ділянкою (зокрема, оренди чи суперфіцію).

Відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері містобудування, в тому числі за виконання будівельних робіт без отримання документа, який дає право на їх виконання, передбачена у вигляді штрафів за ст. 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-Х, ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14.10.1994 р. № 208/94-ВР.
Крім сплати штрафів, негативні наслідки за самочинне будівництво передбачені в ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» – у разі невиконання особою в установлений строк в добровільному порядку вимог, встановлених у приписі посадової особи органу державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, такий орган подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об’єкта та компенсацію витрат, пов’язаних з таким знесенням.

Альтернативним варіантом поведінки в розглядуваному випадку може бути оформлення документів на будівництво грибниці на члена фермерського господарства, а після завершення будівництва передання грибниці та земельної ділянки під нею фермерському господарству у власність чи оренду. При цьому фактичне фінансування будівництва може здійснюватись за рахунок фермерського господарства (наприклад, шляхом надання позики члену фермерського господарства).