Опубліковано: Головбух-Агро № 22, листопад 2022 року
Оренда – чи не найрозповсюдженіша господарська операція у підприємницькій діяльності. Орендують все: від меблів, виробничого обладнання до офісів, складів та цехів. Розповсюдженими об’єктами передачі у користування є автомобілі, а у сфері сільського господарства до орендованих транспортних засобів (ТЗ) додається сільгосптехніка: комбайни, трактори, сівалки, оприскувачі…
Часто техніку орендують у «своїх» фізичних осіб – засновників, членів, учасників, працівників. Тому у цій статті проаналізуємо основні правові питання передачі в оренду транспортних засобів, де орендодавцями є фізичні особи, а орендарями – сільгосппідприємства (фермерські господарства, товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства…)
Правова природа та перелік істотних умов договору оренди ТЗ
Правова природа договору найму (оренди) розкривається у ст. 759 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) – за таким договором наймодавець (орендодавець) передає або зобов’язується передати наймачеві (орендареві) майно у користування за плату на певний строк.
Як слідує із вищенаведеного визначення, сторони при укладенні договору оренди (у т.ч. і ТЗ) мають погодити предмет, ціну і строк. Це певною мірою корелюється і з ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України (далі – ГКУ), відповідно до якої істотними умовами (тобто, обов’язковими для погодження, без яких договір не буде вважатися укладеним) господарського договору оренди ТЗ в силу закону є предмет, ціна та строк.
Нагадаємо, що господарським є договір, який укладений між суб’єктами господарювання, до яких належить і фізична особа – підприємець (ФОП). Фізична особа, яка не зареєстрована підприємцем, не є суб’єктом господарювання, а тому якщо договір оренди ТЗ укладається між нею та юрособою, то їм достатньо погодити лише одну істотну умову – предмет договору (ч. 1 ст. 638 ЦКУ).
Предмет договору оренди ТЗ
Ним є власне транспортний засіб, визначений індивідуальними ознаками (марка та модель ТЗ; державний номер; рік випуску; колір; номер двигуна, шасі, кузова; реквізити свідоцтва про реєстрацію автомобіля в органах МВС (технічного паспорта) чи в іншому органі; комплектація тощо) і який зберігатиме свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Так, якщо за умовами договору власник сільгосптехніки надаватиме сільгосппідприємству будь-який комбайн для збору врожаю, то такий договір матиме характер договору надання послуг, а не оренди комбайну, оскільки для аграрія не має значення, який саме комбайн для збору врожаю буде надано. Тобто, індивідуальні ознаки комбайну не є важливими у такому разі.
Неспоживчий характер речі також є особливістю оренди ТЗ. Не можна орендувати ТЗ для того, щоб його розібрати на запчастини та використати їх для інших ТЗ. І це лише тому, що в такому разі ТЗ споживається, втрачає неспоживчий характер.
При передачі ТЗ в оренду орендодавець має надати ФГ відповідну технічну документацію на транспортний засіб, перелік якої зазначається у договорі оренди.
Строк договору оренди ТЗ
Відповідно до ст. 763 ЦКУ договір найму укладається на строк, встановлений договором. А згідно зі ст. 631 ЦКУ строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.
У випадку, коли договір укладено фізособою – не СПД, сторони вправі не вказувати в договорі оренди строк орендного користування ТЗ. У такому разі договір вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін такого договору оренди ТЗ може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць. Договором оренди ТЗ можна змінити цей строк: скоротити його (наприклад, до 15-ти днів) чи зробити тривалішим (півтора, два місяці…).
Якщо ФГ продовжує користуватися орендованою сільгосптехнікою після закінчення строку договору оренди, то, за відсутності заперечень її власника протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Протягом строку дії договору оренди ТЗ користуватись ним та нести відповідальність за його збереження має право виключно сільгосппідприємство. При цьому воно самостійно здійснює використання ТЗ у своїй діяльності і має право без згоди власника сільгосптехніки укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення ТЗ (ст. 800 ЦКУ) . Відтак, фізособа – власник у період оренди ТЗ не вправі використовувати його для особистих потреб.
Орендна плата
Розмір орендної плати за користування ТЗ має бути встановлений договором оренди. Проте, якщо розмір орендної плати не встановлений договором між фізособою – не ФОП і агропідприємством, це не означає, що такого розміру орендної плати не існує. У цьому разі він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 762 ЦКУ).
Водночас, останній варіант містить у собі оціночні поняття (категорії), які можуть викликати значні труднощі при визначенні розміру орендної плати у разі виникнення конфліктної ситуації між сторонами або з контролюючими органами.
Окрім того, відсутність у договорі оренди техніки конкретного розміру орендної плати може спонукати податківців на встановлення факту заниження орендної плати для орендаря та донарахування відповідних податкових зобов’язань, які точно не потрібні сторонам такого договору.
Тому вважаємо недоцільним застосовувати цей варіант, з огляду на що з метою уникнення спірних ситуацій варто визначати конкретний розмір орендної плати у договорі.
Часто постає питання, чи можна встановити розмір орендної плати у розмірі 1, 10 чи 100 грн? Законодавством не встановлено прямої заборони на це, однак потрібно розуміти, що органи ДПС будуть приділяти особливу увагу таким операціям. Адже орендна плата є доходом фізособи – орендодавця, з якого має бути сплачений ПДФО та військовий збір. Тож у випадку, коли орендна плата буде заниженою, держава недоотримає ці податки. Відтак, у податкових органів може виникнути спокуса визначити ПДФО та військовий збір із цін на оренду техніки, що склалась на цей час на ринку, а потім – донарахувати ці платежі орендарю як податковому агенту. Обґрунтовувати це податківці можуть положеннями Податкового кодексу України (далі – ПКУ) щодо додаткових благ, безоплатно отриманих послуг тощо. Тому якщо планується встановлювати занижену орендну плату за користування ТЗ, радимо використовувати інші правові інструменти (наприклад, оформляти позичку).
Плата за користування ТЗ може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Зважаючи на свободу договору, сторони можуть передбачити і поєднання цих варіантів – т.зв. «змішану» оплату, коли частина орендної плати сплачується грошима, а решта – вирощеною сільгосппродукцією, наприклад.
«За замовчуванням» орендна плата за користування ТЗ сплачується щомісячно. Але сторони у договорі можуть передбачити й інший строк: квартал, рік…
Договором також може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування ТЗ. Якщо цим правом сторони договору оренди скористалися, то їм варто пам’ятати, що у цьому разі варто це право реалізовувати своєчасно, бо якщо період, на який встановлена орендна плата, закінчиться, а сторони забудуть її переглянути на наступний період, то навіть сплачена орендна плата може бути поставлена під сумнів податківцями. Щоб цього уникнути, варто в договір включити застереження про те, що до перегляду розміру орендної плати на наступний період орендар зобов’язаний сплачувати її у розмірі попереднього періоду. У такому випадку зрозуміло буде, чому аграрій нарахував та сплатив саме таку суму орендної плати.
Зменшення орендної плати та звільнення від її сплати
У наші буремні часи у договорі оренди ТЗ варто прописувати деталі реалізації передбачених законодавством механізмів звільнення орендаря від сплати орендної плати повністю або частково.
Такі механізми містить, зокрема, ст. 762 ЦКУ. Так, її ч. 4 передбачає, що наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦКУ орендар (наймач) звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Згідно із актуальною на сьогоднішній день позицією Верховного Суду у разі виникнення спору з власником щодо можливості використання орендованого майна в період воєнного стану саме орендар повинен буде довести, що можливість користування ТЗ істотно зменшилася або такої можливості у нього взагалі не було. При цьому запровадження воєнного саме по собі не є підставою зменшення орендної плати або звільнення орендаря від обов’язку її сплачувати.
Тож у договорах оренди ТЗ доцільно закріпити, що саме сторони вважатимуть належними, допустимими та достатніми доказами на підтвердження істотного зменшення можливості користування технікою, неможливості використання майна; існування причинно-наслідкового зв’язку між цими обставинами та форс-мажором.
Інші можливі істотні умови договору оренди ТЗ
Окрім вищевказаних, сторони у договорі оренди ТЗ за заявою хоча б однієї сторони можуть погодити й інші істотні умови. Зокрема, щодо:
– права сільгосппідприємства передавати ТЗ у суборенду (без обмежень на підставі прямої вказівки у договорі оренди; лише за окремою письмовою згодою орендодавця; неможливість взагалі);
– оформлення передачі в оренду та повернення з оренди ТЗ (закріплення в договорі застереження типу: «Підписанням цього договору сторони підтверджують, що орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування об’єкт оренди» чи вказівкою на необхідність складати акти приймання-передачі;
– зобов’язань з ремонту ТЗ (інакше застосовуватиметься ст. 776 ЦКУ: поточний ремонт проводитиме орендар, капітальний – власник сільгосптехніки);
– строку, протягом якого агропідприємство має повідомити про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди ТЗ на новий строк (найчастіше передбачають один місяць до закінчення строку дії договору);
– припинення договору оренди ТЗ у випадку зміни її власника. Адже якщо у договорі не буде такого застереження, застосуванню підлягатиме ст. ч. 1 ст. 770 ЦКУ, відповідно до якої у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов’язки наймодавця;
– ризик випадкового знищення або пошкодження орендованого майна. Нагадаємо, що відповідно до ст. 323 ЦКУ ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відтак, сторони у договорі оренди ТЗ можуть узгодити, що такий ризик несе орендар.
Суть правила про ризик випадкового знищення або пошкодження речі, яка передана в найм, зводиться до того, що: (а) коли майнові втрати (знищення чи пошкодження) настають за відсутності вини наймача або наймодавця, то за загальним правилом покладаються на власника (наймодавця); (б) при розподілі ризику в договорі найму таким чином, що він перекладений на наймача, то у разі випадкового знищення або пошкодження предмета найму наймач зобов’язаний компенсувати наймодавцю як власнику його майнові втрати. Це пов’язано з тим, що на наймача покладено ризик випадкового знищення або пошкодження. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 у справі № 207/3254/18[1]
Цивільне законодавство не містить визначення поняття ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження майна. У доктрині цивільного права вказаний ризик визначається як несення несприятливих наслідків, які можуть настати, і за які не відповідають ні сторони, ні треті особи. Іншими словами, той, хто несе ризик випадкової загибелі, бере на себе зобов’язання відповідати за випадкове знищення або пошкодження майна, навіть якщо законодавство надає йому можливість звільнитися від такої відповідальності. Згідно зі ч. 1 ст. 617 ЦКУ підставами для звільнення від відповідальності є випадок та непереборна сила. Відтак, у ст. 323 ЦКУ мова йде про перехід ризику загибелі або пошкодження об’єкту оренди, якщо вони сталися внаслідок випадку або непереборної сили.
Що стосується збитків, завданих у зв’язку із повномасштабним вторгненням російської федерації 24 лютого, то відповідальна особа тут визначена: нею є країна-агресор, тобто – російська федерація.
І хоча на рівні закону це поки що не закріплено, все ж правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок військової агресії росії передбачені законопроєктом 7198, який був прийнятий за основу ВРУ 01 квітня п.р.
17.05.2022 ВРУ одержано законопроєкт № 7385, який регулює питання відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок збройної агресії російської федерації.
Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 зазначив, що «суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни».
У подальшому аналогічна позиція була висловлена і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17[2] та Верховним Судом у постановах від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19[3], від 18.05.2022 у справі 760/17232/20-ц[4] та ін.
Отже, якщо внаслідок влучання снаряду, мінування, ведення бойових дій або інших пов’язаних із війною обставин транспортний засіб було викрадено чи знищено, то відшкодовувати завдану цим шкоду орендар не буде, навіть якщо на нього договором оренди покладений ризик випадкового знищення або пошкодження орендованої сільгосптехніки.
У цьому разі орендарю потрібно негайно повідомити орендодавця про факт викрадення чи знищення ТЗ, а також звернутися до поліції, аби зафіксувати факт злочину. Що стосується орендних відносин, то відповідно до ч. 2 ст. 291 ГКУ у разі загибелі (знищення) об’єкта оренди договір оренди припиняється.
Підтверджуючі документи
Для підтвердження господарської операції з надання та отримання послуг з оренди майна лише договору оренди недостатньо, слід скласти окремий первинний документ.
На цьому свого часу наголосив Мінфін у листі від 30.05.2016 № 31-11410-09-10/15182. В листі, зокрема, наголошено, що для здійснення орендних платежів необхідно складати Акт виконаних робіт (послуг), який і буде підставою для розрахунків, порядок яких визначає договір про оренду. Такий документ підписують посадові особи орендаря та орендодавець.
Норми ЦКУ не визначають оренду послугою, але з позиції Податкового кодексу України (далі – ПКУ) оренда – це послуга (пп. 14.1.185 ПКУ).
Водночас, умови договору оренди можуть передбачати складання іншого окремого первинного документу, який є підтвердженням для розрахунків з надання послуг (оренди сільгосптехніки). Головне – щоб він містив всі реквізити, вказані у ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.
Окрім того, зазвичай складають і документ, який підтверджує факт передачі техніки в оренду та з оренди.
Форма такого акту чинним законодавством не затверджена. Тому сторони можуть:
- скласти його у довільній формі; або;
- взяти за зразок Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (форма № ОЗ-1), форма якого затверджена наказом Мінстату від 29.12.1995 р. № 352 «Про затвердження типових форм первинного обліку». І хоча наразі цей нормативно-правовий акт втратив чинність, все ж використовувати за згодою сторін вміщені у ньому форми не заборонено; або
- взяти за зразок Акт приймання-передачі транспортного засобу, наведений у додатку 2 до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ від 07.09.1998 р. № 1388 (далі – Порядок № 1388). При цьому в акті слід вказати, що ТЗ передається на виконання договору оренди ТЗ.
Форма договору оренди ТЗ
Згідно зі ч. 2 ст. 799 ЦКУ договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Якщо цього не відбудеться, то в силу ч. 1 ст. 220 ЦКУ такий договір є нікчемним (тобто, недійсним в силу закону, визнання судом такого договору недійсним не вимагається).
І лише у випадку, якщо:
- сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору оренди ТЗ, що підтверджується письмовими доказами; і
- відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення,
суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не потрібне (ч. 2 ст. 220 ЦКУ).
Вже більше 10 років наведені правила щодо форми договору оренди ТЗ суди касаційної інстанції не застосовують до договорів, укладених між юрособою та ФОП (або між двома ФОП). Особливо багатий «врожай» судової практики з цього приводу припав на 2012-2017 роки. Вона ґрунтувалась на тому, що «на відміну від ч. 2 ст. 799 ЦКУ, норми параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України (надалі – ГКУ) «Оренда майна та лізинг» не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання. Відтак, щодо договорів оренди транспортних засобів, укладених з ФОП, ні ЦКУ, ні ГКУ не вимагають обов’язкового нотаріального посвідчення».
Така позиція міститься, зокрема, у рішенні ВСУ від 18.12.2012 у справі № 14/5025/1982/11, постанові ВГСУ від 02.08.2017 у справі № 911/2761/16[5]; ухвалі ВАСУ від 04.04.2017 у справі № К/800/26479/16[6]; п. 1 інформаційного листа ВГСУ від 22.01.2013 № 01-06/85/2013 та пп. 3.2 постанови пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11.
Після формування у 2017 році Верховного Суду, вказана позиція не так часто зустрічається у його практиці. Тим не менше, ВС не відступив від неї, а навпаки – у постанові від 06.03.2019 у справі № 910/22473/17, пославшись на рішення ВСУ від 18.12.2012 у справі № 14/5025/1982/11, зазначив, що «Доводи позивача стосовно того, що до спірних правовідносин має бути застосовано положення ч. 2 ст. 799 ЦКУ, відповідно до якої договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, правомірно визнано судами безпідставним, оскільки наведена норма стосується правовідносин найму транспортного засобу за участю фізичної особи, а у цій справі правовідносини між сторонами – суб’єктами господарювання виникли у сфері господарської діяльності і у такому випадку чинне законодавства не передбачає обов’язкового нотаріального посвідчення договору».
Тому якщо сторони з якихось причин не бажають нотаріально посвідчувати договір оренди техніки, з метою мінімізації ризиків визнання його нікчемності, радимо орендодавцю перед підписанням договору зареєструватись ФОП та укладати договір оренди саме у такому статусі.
Тут варто пам’ятати, що відповідно до ст. 190 ЦК майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.
Відтак, і майнові права та обов’язки фізособи без статусу підприємця залишаються майновими правами та обов’язками ФОП і навпаки.
Підтвердження цьому знаходимо у постанові Верховного Суду від 25.10.2021 у справі № 910/1041/15-г[7]: «у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (з внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі – ЄДР) запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов’язання (господарські зобов’язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов’язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 916/559/17)».
Тож якщо сільгосптехніка передавалась сільгосппідприємству фізособою у статусі ФОП, це жодним чином не впливає на визначення власника такої техніки – ним є саме фізособа. При цьому у разі припинення підприємницької діяльності ФОП виконання зобов’язань за договорами щодо передачі ФГ сільгосптехніки не припиняються – їх продовжує виконувати фізособа як орендодавець і власник транспортних засобів.
Реєстрація ТЗ за орендарем
За бажання агропідприємства можна звернутися до сервісного центру МВС з проханням видати ФГ тимчасовий реєстраційний талон на строк дії договору оренди ТЗ. Копія договору оренди додається до матеріалів, що необхідні для оформлення тимчасового реєстраційного талона.
У графі талона «Особливі відмітки» робиться запис «Дійсний до ____________ 20__ за наявності свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта) серії ___ № ________» (п. 16 Порядку № 1388).
Страхування ТЗ
Страхувати ТЗ повинен орендодавець. З іншого боку, порядок страхування відповідальності орендаря за шкоду, яка може бути завдана іншій особі у зв’язку з використанням ТЗ, встановлюється законом (ч. 2 ст. 802 ЦКУ).
Так, п. 1.6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV до власників ТЗ, які зобов’язані укладати договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, відносить користувачів наземних ТЗ, які використовують його на підставі договору оренди. А отже, обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності при використанні орендованого транспорту має здійснювати саме орендар.
Оподаткування доходів орендодавця
У відповідності до пп. 14.1.180 Податкового кодексу України (ПКУ) орендар – юридична особа є податковим агентом з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) з орендної плати.
Отже, агропідприємство при виплаті фізособі – орендодавцю орендної плати за договором оренди ТЗ зобов’язане нарахувати, утримати та сплатити до бюджету ПДФО за ставкою, визначеною п. 167.1 ПКУ – 18%, а також військовий збір (ВЗ) за ставкою 1,5% (на підставі пп. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ).
[1] https://reyestr.court.gov.ua/Review/100644122
[2] https://reyestr.court.gov.ua/Review/104728593
[3] https://reyestr.court.gov.ua/Review/104728451
[4] https://reyestr.court.gov.ua/Review/104635312
[5] https://reyestr.court.gov.ua/Review/68108519