Опубліковано: газета «Бухгалтерія», № 48 (1139) від 01.12.2014 р., с. 61-65.
Наразі проаналізуємо одне із таких питань – зміну/розірвання договору на підставі ст.652 ЦКУ. Приводом для обрання саме цього питання стало те, що вказаний механізм часто пропонується юристами як панацея від небажаних умов договорів, виконання яких «зав’язане» на діяльності суб’єктів господарювання Криму та окремих районів південно-східної України. В цій статті визначимо, за наявності яких умов вказаний механізм є дійсно життєздатним.
Правова суть явища
Кожен із господарюючих суб’єктів здійснює свою діяльність у власних інтересах, бажаючи досягти певного корисного для себе ефекту. Коли інтереси двох (або більше) суб’єктів господарювання можуть бути взаємно задоволеними в оптимальному для підприємців співвідношенні, сторони укладають договір, в якому прописують умови такого взаємовигідного співробітництва. При цьому сторони усвідомлюють, що зовнішні обставини не є статичними. А оскільки виконання договору здійснюється протягом певного проміжку у часі, то в цей період змінюватимуться і незалежні від сторін зовнішні обставини. І такі зміни можуть суттєво зменшити розмір корисного ефекту, на який розраховувала сторона при укладенні договору. Вплив змін тих зовнішніх обставин, які сторона може спрогнозувати, вона нівелює шляхом закріплення в договорі відповідних умов (наприклад, індексація платежів при інфляції, зміна ціни договору внаслідок коливань валютних курсів тощо). Однак трапляється, що зовнішні обставини змінюються з підстав, які сторони не могли передбачити (спрогнозувати) при укладенні договору. І якщо такі зміни є суттєвими для сторони договору, то виконання договору стає вкрай невигідним для неї.
В такому випадку з метою відновлення балансу інтересів сторін договору, істотно порушеного внаслідок непередбачуваної зміни зовнішніх обставин, зацікавлена сторона може скористатися ст.652 ЦКУ та змінити невигідний для себе договір або розірвати його.
Рівень змін зовнішньої обстановки, при досягненні якого можливо застосувати передбачений названою статтею механізм, визначається наступним чином: зовнішні обставини мають змінитися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Суттєва зміна обставин та форс-мажор: як відрізнити?
В одному із попередніх номерів «Бухгалтерії» було проаналізовано підстави та порядок застосування форс-мажорних обставин. На перший погляд, істотна зміна обставин та форс-мажор є одним і тим самим явищем. Зумовлене таке враження тим, що в обох випадках йдеться про зміну зовнішніх обставин, яку сторони не могли передбачити при укладенні договору та причини якої сторони не можуть усунути.
Однак істотна зміна обставин та форс-мажор в українському законодавстві не є тотожними поняттями. Так, згідно із частиною першою ст.617 ЦКУ та частиною другою ст.218 ГКУ форс-мажор (обставини непереборної сили) є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання договірних зобов’язань. Відтак форс-мажор сам по собі не звільняє сторони від обов’язку виконувати свої зобов’язання за договором, тобто не припиняє такі обов’язки. Це означає, що в разі належного засвідчення форс-мажору продавцем, який повинен поставити товар покупцеві, наприклад, в зону, де проходить антитерористична операція ( АТО), такий продавець не сплачуватиме штраф за непоставку (несвоєчасну поставку) товару покупцеві, однак він повинен буде поставити такий товар після припинення дії форс-мажорних обставин.
Ситуація із ст.652 ЦКУ кардинально протилежна – передбачений нею механізм дозволяє продавцеві розірвати договір (тобто припинити його обов’язок поставити товар в зону АТО), однак не звільняє продавця від потенційних штрафних санкцій, нарахованих за період з дати, коли товар мав бути поставлений покупцеві, та до дати розірвання договору.
Очевидно, що у наведеному прикладі продавцеві товару слід спочатку отримати сертифікат торгово-промислової палати (ТПП) про засвідчення форс-мажору для звільнення від відповідальності за несвоєчасну поставку товару, а вже потім за наявності бажання та доведення умов, про які йтиметься нижче, ініціювати розірвання договору на підставі ст.652 ЦКУ.
Водночас, якщо у такому договорі передбачено право кожної із сторін відмовитися від договору в разі існування форс-мажорних обставин понад визначений в договорі строк, то продавцеві вигідніше розірвати договір шляхом реалізації такого права, а не застосовувати ст.652 ЦКУ(про це буде далі).
Зараз же зауважимо, що в деяких ситуаціях ст.652 ЦКУ може стати єдиним можливим інструментом для відсікання невигідних для підприємця ділових зв’язків. Зокрема, це може статися у випадку, коли договір підписаний не з підприємством, що знаходиться в Криму або в Луганській чи Донецькій областях, але виконання якого нерозривно пов’язане із діяльністю такого підприємства.
Як приклад можна навести ситуацію, коли між київським постачальником та вінницьким покупцем укладено договір поставки продукції, для виготовлення якої постачальнику потрібна сировина, що на Україні виробляється виключно на донецькому заводі. Такий завод через воєнні дії призупинив свою роботу. Закупівля постачальником сировини за кордоном збільшить собівартість продукції до рівня, вищого за ціну її продажу за договором поставки.
А ще ж треба імпортувати таку сировину на територію України, що вимагатиме додаткового часу, внаслідок чого продукція не зможе бути виготовлена та поставлена вчасно. Оскільки сторони договору поставки не знаходяться в зоні АТО, відносно виконання зобов’язань за вказаним договором ТПП навряд чи видасть свідоцтво про форс-мажор. Тож постачальник за наявності для того підстав ще й штрафні санкції за прострочення поставки продукції має заплатити.
Покупець не бажає розривати договір за згодою сторін, право на розірвання договору в односторонньому порядку ним не передбачено, покупець вчасно та в повному обсязі виконує свої зобов’язання. В цьому випадку постачальник якраз і може наполягати на розірванні договору поставки на підставі ст.652 ЦКУ, обґрунтувавши істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, посиланням на припинення продажу сировини українським виробником з непередбачуваних та незалежних від волі сторін обставин. При цьому постачальнику необхідно буде надати докази, що виконання умов договору внаслідок закупівлі сировини за кордоном порушить співвідношення майнових інтересів сторін і не лише позбавить постачальника прибутку, на який він розраховував при укладанні договору поставки, а ще й завдасть йому збитків.
Алгоритм застосування ст.652 ЦКУ – завдання «із зірочкою»
Вже саме тільки прочитання даної статті дає підстави для висновку, що відповідно до неї розірвати чи змінити договір буде непросто. Та й без допомоги професійного юриста тут навряд чи обійтись.
Поряд із цим, кожному зрозуміло, що за цьогорічних явних не прогнозованих ніким змін зовнішньої обстановки (анексії Криму, воєнних дій, припинення діяльності більшості підприємств Луганської та Донецької областей), що завдають щохвилинних збитків кожному підприємцю, вказана ст..652 ЦКУ мала би бути на піку популярності. Відтак державні органи якщо не пом’якшили б вимоги до її застосування, то хоча би надавали роз’яснення про особливості застосування цього механізму в сьогоднішніх умовах. Однак наразі не вдалося відшукати жодного офіційного роз’яснення відносно порядку застосування ст.652 ЦКУ до договорів, виконання яких пов’язане із діяльністю господарюючих суб’єктів Криму та сходу України.
Певна надія покладалась на Лист № 6602 , в якому мала б звучати відповідь на запитання відносно підстав розірвання договорів купівлі-продажу внаслідок неочікуваної окупації території України. Однак сподівання не справдились: у вказаному листі Мінюст обмежився цитуванням норм стосовно розірвання та зміни господарських договорів. Стаття 652 ЦКУ там також наведена, проте Мінюст не надав жодних роз’яснень чи коментарів стосовно особливостей її застосування в умовах неправомірної поведінки окупанта.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень також не вдалось віднайти жодного процесуального документу (аналізувались в тому числі рішення судів перших інстанцій) відносно розірвання договорів за ст.652 ЦКУ з огляду на воєнні дії в зоні АТО чи окупацію Криму Росією.
Тож запропонований нижче алгоритм дій щодо розірвання/зміни договору на підставі ст.652 ЦКУ автор побудувала виключно на аналізі положень самої статті та судової практики судів касаційної інстанції та Верховного Суду України (далі – ВСУ) щодо істотної зміни інших обставин, якими сторони керувались при укладанні договорів.
ПЕРШЕ, що потрібно зробити зацікавленій особі для зміни чи розірвання договору – письмово звернутись до контрагента із відповідною пропозицією. Цього вимагає частина перша ст.652 ЦКУ. До того ж, звернення до суду із позовом про зміну чи розірвання договору відповідно до частини другої вказаної статті можливе лише тоді, коли сторони не домовляться про приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились.
Таким чином, у зверненні до контрагента щодо зміни чи розірвання договору має бути зазначено:
• самі обставини, якими сторони керувались при укладенні договору;
• в чому полягає істотна зміна таких обставин;
• обґрунтування того, що виконання договору за такої зміни обставин є невигідним для зацікавленої особи;
• власне пропозиція змінити чи розірвати договір на підставі ст.652 ЦКУ;
• строк для розгляду такої пропозиції, який відповідно до частини третьої ст.188 ГКУ складає 20 днів;
• вказівку про наявність додатків – зокрема, документів, якими зацікавлена сторона обґрунтовує істотну зміну обставин (за їх наявності), а також підписаних з боку зацікавленої сторони двох екземплярів додаткової угоди до договору про його зміну чи розірвання. Необхідність направлення останніх зумовлена приписами ст.654 ЦКУ, відповідно до якої зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Важливо не просто направити пропозицію, а йзабезпечити наявність належних доказів її направлення контрагенту та її отримання ним. Так, якщо в договорі є конкретні умови про направлення такої пропозиції та/або іншої документації, варто точно та неухильно виконати вказані умови. В разі їх відсутності, пропозицію про зміну чи розірвання договору слід направити поштою (цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення) або кур’єрською службою, яка забезпечує наявність відмітки отримувача на документі про доставку відправлення.
Якщо контрагент погодиться змінити/розірвати договір та поверне підписаний з його боку екземпляр додаткової угоди про це, то відповідно до частини третьої ст.653 ЦКУ зобов’язання за таким договором вважаються зміненими або припиненими з дати надання згоди контрагентом про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Така дата може бути зазначена у відповідній додатковій угоді як дата її підписання контрагентом або вказуватись в його супровідному листі.
У разі відмови контрагента змінити/розірвати договір або неодержанні зацікавленою особою відповіді від нього протягом двадцятиденного строкуз дня одержання контрагентом пропозиції плюс час поштового обігу, для зацікавленої особи настає ДРУГИЙ ЕТАП – звернення до суду із позовною заявою про зміну чи розірвання договору на підставі ст.652 ЦКУ.
Цікаво, що за наявності істотної зміни обставин законодавець вважає доцільнішим розірвати договір, а не зберегти його умови. Зміна договору судом в цій ситуації допускається у виняткових випадках за наявності виключного переліку підстав, про які поговоримо далі. Зараз же проаналізуємо вимоги до змісту позову про розірвання договору в разі істотної зміни обставин.
Отже, в такому позові насамперед зазначаються обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, вказується, в чому полягає їх зміна, а також обґрунтовується істотність таких змін. Тобто доводиться твердження, що такі обставини змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Крім того, згідно із частиною другою ст.652 ЦКУ в позовній заявіобов’язково має бути доведено одночасну наявність всіх наступних умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Перші два пункти із наведених чотирьох можна обґрунтувати наступним чином.
Законодавство України (ст.141 Закону про ТПП, п.1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ України № 28 від 31.07.96 р., розділ 1 Порядку реалізації положень Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, затвердженого наказом Держмитслужби України від 21.11.2001 р. № 755) визначає дію суспільного ворога; оголошену та неоголошену війну; загрозу війни; збройний конфлікт або серйозну погрозу такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками; дії іноземного ворога; військові дії; акти тероризму; масові заворушення, протиправні дії третіх осібяк надзвичайні та невідворотні обставини.
Надзвичайність в даному випадку характеризує об’єктивну якість обставини, незалежну від волі сторін. Це означає те, що такі дії хоча і можна було припустити, однак час, місце, тривалість, наслідки таких дій прогнозувати неможливо. Отже, вказані дії виникли всупереч волі та бажанню сторін. Договір укладався до початку ведення воєнних дій (залежно від конкретних обставин – інших перелічених вище дій); воєнні дії почались раптово та неочікувано не лише для сторін договору, а й для всього населення України, відтак в момент укладення договору сторони виходили з того, що на сході України воєнні дії вестися не будуть.
Невідворотність означає неможливість протидіяти самій такій обставині, а також її причинам та наслідкам при всій турботливості та обачності зацікавленої особи. Позивач не є особою, здатною впливати на причини, початок, хід та/або наслідки воєнних дій на сході України, а тому такі воєнні дії зумовлені причинами, які позивач не міг усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від нього вимагалися.
На думку автора, найбільше попрацювати доведеться із доказуванням існування третьої умови. Виходячи із її буквального тлумачення, позивачеві слід обґрунтувати таке:
1)свій майновий інтерес за зовнішніх обставин, які існували при укладанні договору;
2)майновий інтерес свого контрагента за зовнішніх обставин, які існували при укладанні договору;
3)свій майновий інтерес у разі виконання договору в істотно зміненій обстановці;
4)майновий інтерес свого контрагента у разі виконання договору в істотно зміненій обстановці;
5)зменшення майнового інтересу позивача у разі виконання договору при змінених обставинах та/або збільшення майнового інтересу його контрагента при цих же умовах порівняно із співвідношенням майнових інтересів сторін, що існувало при укладанні договору. Це слід довести шляхом порівняння результатів за пунктами 1 та 3 і пунктами 2 та 4;
6)наявність причинно-наслідкового зв’язку між зміною обставин та неотриманням позивачем того, на що він розраховував при укладенні договору. Тобто, що саме і виключно зміна обстановки стала причиною неможливості задоволення майнового інтересу позивача в тому обсязі, на який він розраховував при укладенні договору, і ніяким іншим чином при зміненій обстановці інтерес позивача в такому обсязі не може бути задоволеним.
Для обґрунтування четвертої умови позивачеві потрібно впевнитись, що договір та/або звичаї ділового обороту не покладають ризик зміни обставин на позивача, та констатувати це в позовній заяві.
Говорячи про формування доказової бази на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні договору, не можемо не згадати про наступне.
Юридичний відділ Київської торгово-промислової палати (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 55, тел. 482-04-38) надає таку послугу, як видача висновку про істотну зміну обставин (hardship). Вартість послуги становить4 000 грн. (без ПДВ), строк розгляду документів – 12 робочих днів з дня їх подання. Форма заявки на отримання вказаного висновку та перелік документів, які повинні додаватися до заявки, містяться на сайті Київської ТПП .
Тож зацікавлена особа, перш ніж звертатися до суду з позовом про розірвання договору, може попередньо отримати такий висновок Київської ТПП. І хоча такий висновок не є єдиним належним доказом підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору (як, наприклад, сертифікат ТПП на підтвердження форс-мажору на території проведення АТО), однак суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, повинен буде оцінити такий висновок Київської ТПП та обґрунтувати його неприйняття в разі відмови в задоволенні позовних вимог.
Зауважимо, що під час підготовки цієї статті було знайдено мізерну кількість судових рішень судів касаційної інстанції та ВСУ, прийнятих протягом останніх трьох років, згідно із якими суд розривав договір на підставі ст.652 ЦКУ . Ще менше у вказаний період було рішень у справах, де суд вносив зміни до договору на підставі ч.4 ст.652 ЦКУ .
Натомість в десятки разів частіше суди виносили рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій категорії справ. Лейтмотивом всіх таких рішень є те, що ст.652 ЦКУ пов’язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою вказаної статті, при істотній зміні обставин . А оскільки позивачі не надали достатніх доказів на підтвердження наявності всіх чотирьох умов та/або не обґрунтували істотність зміни обставин, суди касаційної інстанції та ВСУ вважали необґрунтованими позовні вимоги про розірвання чи зміну договору на підставі ст.652 ЦКУ.
Ще жорсткішими є вимоги судів касаційної інстанції у справах про розірвання кредитних договорів з цієї підстави. Зокрема, Вищий господарський суд України в листі від 21.11.2011 р. № 01-06/1624/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», окрім обов’язкового доказування вищевказаних умов, зазначив про необхідність доведення позивачем того факту, що сторони при укладенні договору визначили також істотними обставини, що змінились. Тобто у справах про розірвання кредитних договорів доводити потрібно як істотність змін зовнішніх обставин, а й істотність самих обставин.
Та найбільшу доказову базу позивачеві потрібно буде зібрати у випадку, коли він забажає зберегти договірні відносини, але лише внаслідок зміни умов договору з огляду на нові зовнішні обставини. В такому разі позивачеві, окрім всіх вищенаведених доказів, необхідних для обґрунтування розірвання договору, потрібно додатково зібрати докази на підтвердження однієї із таких умов:
• розірвання договору суперечитиме суспільним інтересам; або
• розірвання договору потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
В першому випадку позивач має вказати конкретний інтерес, якому суперечитиме розірвання договору; обґрунтувати належність такого інтересу до суспільного; а також довести, яким чином розірвання договору суперечитиме суспільному інтересові (в чому полягатиме така суперечність).
В другому випадку позивачеві необхідно надати докази того, що розірвання договору завдасть сторонам шкоди; обрахувати розмір такої шкоди; визначити розмір затрат, необхідних для виконання договору на змінених судом умовах; порівняти розмір шкоди та витрат і обґрунтувати значне перевищення розміру шкоди над розміром витрат.
Як бачимо, підготовка позовної заяви про розірвання чи зміну договору на підставі ст.652 ЦКУ вимагає як юридичної техніки, так і творчого підходу та чималих інтелектуальних зусиль. Потрібно обґрунтувати та надати докази на підтвердження існування кожної із наведених вище умов, які необхідні для застосування вказаної статті. Тут не відбудешся позовною заявою на половину сторінки із формальною вказівкою, що внаслідок воєнних дій на сході країни істотно змінились обставини, якими сторони керувались при укладанні договору, а тому він має бути розірваний судом відповідно до ст.652 ЦКУ. Водночас, існування судової практики (хай навіть і нечисленної) вищих судових інстанцій про задоволення позовів щодо розірвання чи зміну договорів, виконання яких стало вкрай невигідним для позивача, свідчить про можливість отримання бажаного результату тими особами, які не побояться великої кількості негативної судової практики, проведуть якісну роботу зі збору необхідних доказів та складуть позов, який суди не зможуть не задовольнити.
Момент зміни/розірвання договору за рішенням суду
Коли так і станеться, і суд прийме рішення про задоволення позовних вимог щодо зміни або розірвання договору, слід враховувати деякі нюанси.
Зобов’язання за договором зміняться або припиняться з моменту набрання судовим рішенням законної сили. Нагадаємо, що відповідно до положень Господарського процесуального та Цивільного процесуального кодексів України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано . У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
При цьому відповідно до частини четвертої ст.653 ЦКУ сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Однак у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, має визначити наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору.
Нормативна база:
ЦКУ
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
ГКУ
Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.
Закон про ТПП
Закон України від 02.12.97 р. № 671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні».