Спадкування прав на землю юридичними особами: від бажання до реалізації

Опубліковано: АгроПро № 17/2019

Всі ми звикли до спадкування майна фізичними особами – родичами або близькими померлого, то юридична особа (далі – юрособа) – спадкоємець все ще залишається екзотикою.

Хоча спадкування майна юрособою дає можливість вирішити ряд проблем. Адже  за заповітом (особистим розпорядження дієздатної фізичної особи)  заповідач може передати спадкоємцю (юрособі) належне йому майно або його частину.

Далі в статті розглянемо, чи можуть юрособи успадкувати право власності на земельну ділянку чи інші майнові/речові права на землю (права оренди, емфітевзису, сервітуту та суперфіцію). А також розберемося у нюансах спадкування юрособами речових прав на земельні ділянки.

Юрособа – спадкоємець: законодавчі вимоги та особливості

Юрособи можуть бути спадкоємцями:

  • за заповітом (ст. 1222 Цивільного кодексу України, далі – ЦКУ);
  • за спадковим договором (глава 90 ЦКУ).

Слід зауважити, що до спадкового договору не застосовуються норми спадкового права. Тому в межах цієї статті участь юросіб у спадковому договорі не аналізуватимемо, розглянемо лише спадкування майна юрособою за заповітом.

Юрособа може бути спадкоємцем за наявності у неї цивільної правоздатності. Цивільна правоздатність виникає з моменту створення юрособи і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 4 ст. 91 ЦКУ).

Тож аби успадкувати речові права на землю, юрособа має існувати на час відкриття спадщини (день смерті спадкодавця або оголошення його померлим). Якщо ж юрособа, визначена спадкоємцем за заповітом, буде припинена до відкриття спадщини, заповіт в цій частині не буде мати юридичної сили. У такому разі спадкове правонаступництво здійснюватиметься відповідно до закону.

Оскільки не існує законодавчих обмежень, то спадкоємцем може бути юрособа незалежно від виду (приватна, публічна) та будь-якої організаційно-правової форми (товариство, фермерське господарство тощо). Вона здійснює свої спадкові права в загальному порядку, зокрема, може прийняти спадщину або відмовитися від її прийняття. Разом із тим, юрособа не може бути усунена від права на спадкування в порядку ст. 1224 ЦКУ, оскільки зазначені у вказаній нормі дії, статуси та вчинки притаманні виключно фізичним особам.

Юрособа може успадкувати земельну ділянку або права на неї, якщо фізична особа – власник/користувач, складе заповіт на користь цієї юрособи.

Спадкування прав користування на землю

За загальним правилом, до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦКУ).

Перелік прав та обов’язків, які не входять до складу спадщини закріплений у ст. 1219 ЦКУ. Ні право оренди, ні емфітевзис, ні сервітут, ні суперфіцій до цього переліку не входить. Тож загальна норма щодо обсягу спадкової маси не містить заборони спадкувати вказані речові права на земельну ділянку.

Права користування, які не можна успадкувати (підзаголовок)

Щодо права постійного користування землею, то воно є речовим правом на нерухоме майно. При цьому таке право не відноситься до закріпленого в ст.1219 ЦКУ переліку прав та обов’язків особи, які не входять до складу спадщини. Тож з огляду на вміщений у ст.19 Конституції України принцип стосовно того, що фізичним особам дозволено все, що прямо не заборонено законом, можна стверджувати, що право постійного користування земельною ділянкою має спадкуватися.

Однак Верховний Суд[1] наразі притримується правової позиції, висловленої Верховним Судом України ще у 2016 році у постанові від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц (6-2329цс16)[2] та в ухвалі від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц (6-3113цс15)[3]. Відповідно до такої позиції право користування земельною ділянкою, яке виникло у особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій таке право належало, і не входить до складу спадщини.

Отже,  з огляду на позицію ВС, відстояти право на спадкування юрособами права постійного користування землею навряд чи вдасться.

Сервітут припиняється у разі смерті особи, на користь якої  було встановлено особистий сервітут (ч. 1 ст. 406 ЦКУ). А у ч. 2 ст. 101 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) передбачено, що земельний сервітут не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.

Отже,  особистий земельний сервітут не може бути успадкований.

Права користування, які можна успадкувати

ЗКУ містить прямі норми щодо можливості  спадкування:

  • оренди – ч. 5 ст. 93 (право оренди земельної ділянки може передаватися у спадщину).
  • емфітевзису – ч. 2 ст. 1021 (право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може передаватися в порядку спадкування);
  • суперфіцію – ч. 2 ст. 1021 (право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може передаватися в порядку спадкування).

Крім того, можливість спадкування права оренди міститься у Законі України від 06.10.1998 р. № 161-XIV «Про оренду землі» (далі – Закон № 161). Але він встановлює, що  обмеження для спадкування можуть бути передбачені  договором оренди. Наприклад, буде зазначено, що: «У разі смерті фізичної особи – орендаря договір оренди  припиняється» або «Після смерті фізичної особи – орендаря  право оренди  до спадкоємців такої фізичної особи не переходить».

НОТАТКА

Право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців – до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу  та цього Закону.

ч. 1 ст. 7 Закону № 161

Емфітевзис і суперфіцій також виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою. Тому,  керуючись закріпленим у ст.ст. 3,627 ЦКУ принципом свободи договору, сторони у таких договорах теж можуть передбачити, що емфітевзис і суперфіцій припиняються у разі смерті фізичної особи – користувача.

Право оренди, емфітевзис та суперфіцій можуть бути успадковані юрособою якщо у відповідних договорах:

  • нічого не зазначено з цього питання,
  • або прямо закріплена можливість спадкування відповідного права.

Право оренди, емфітевзис та суперфіцій не можуть бути успадковані юрособою, якщо умови відповідного договору прямо забороняють перехід таких прав у порядку спадкування до спадкоємців землекористувача.

Вказана заборона може бути закріплена у договорах, наприклад, так:

«Після смерті фізичної особи – орендаря (емфітевта, суперфіціарія) право оренди (емфітевзису, суперфіцію) до спадкоємців такої фізичної особи не переходить».

Проте, для сільгоспвиробників більш цікавим є питання спадкування речових прав на державну/комунальну землю.

 Спадкування речових прав на державну/комунальну землю

 Питання можливості спадкування речових прав на державну/комунальну землю є дискусійним.

Противники спадкування у правових суперечках посилаються  на норми:

  • ч. 1 ст. 81 Закону № 161, яка містить заборону відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності іншим особам, внесення права оренди до статутного капіталу, передання його у заставу;
  • ч. 3 ст. 1021 ЗКУ, згідно із якою емфітевзис і суперфіцій, встановлені щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, не можуть бути відчужені її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесені до статутного капіталу, передані у заставу.

Прихильники, чию точку зору я поділяю, вважають, що закріплена у вказаних нормах заборона відчуження не стосується спадкування права оренди, емфітевзису і суперфіцію. Оскільки спадкування права оренди, емфітевзису і суперфіцію, встановлених щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, не можна вважати відчуженням.

Доводи на користь позиції прихильників

1. Ні ЗКУ, ні Закон № 161 не дає визначення поняттю «відчуження». За теорією права відчуженням майна визнають один із способів здійснення власником правомочності розпорядження належним йому майном шляхом передачі цього майна у власність іншої особи. Відчуження майна відбувається головним чином за волею власника на підставі договору, що укладається ним з набувачем майна (наприклад, договору купівлі-продажу, дарування, міни). Спадкування не «вписується» у таке визначення відчуження майна, оскільки відбувається поза волевиявленням набувача майна (без укладення договору із набувачем).

2. З норм ч. 5 ст. 93 та ч. 2 ст. 1021 ЗКУ випливає, що законодавець розмежував відчуження та спадкування. Якби ЗКУ визначав спадкування як вид відчуження права, то у наведених правових конструкціях після слова «відчуження» вказувалось би «у тому числі спадкування». Але в ЗКУ не лише не вживається цей вислів, а навпаки – відокремлює ці два поняття, застосовуючи у ч.2 ст.1021 між «відчуженням» і «передачею у порядку спадкування» сполучник «або». Тому можна стверджувати, що ЗКУ не відносить спадкування до видів відчуження майна (права).

3. У переліку заборонених правомочностей, наведених у ст. 81 Закону № 161 та ч. 3 ст. 1021 ЗКУ відсутня така із них, як передача права оренди, емфітевзису або суперфіцію у спадщину. Тобто, якби законодавець мав намір заборонити спадкування цих прав відносно земельної ділянки державної або комунальної власності, то він би прямо прописав це поряд із забороною внесення таких прав до статутного капіталу та передачі їх у заставу.

4. У ч. 1 ст. 7 Закону № 161 передбачається лише один випадок, коли до спадкоємців, які прийняли спадщину, не переходить речове право на земельну ділянку. Таким випадком є пряма заборона спадкування відповідним договором, на підставі якого таке право виникло. Ця норма не містить «якщо інше не передбачено договором або законом». Отже, лише домовленість сторін договору оренди, емфітевзису чи суперфіцію може позбавити спадкоємців можливості спадкування цих речових прав. Закон такої сили не має.

 

Якщо заповідач, що орендує державні чи комунальні землі  за договором, який  не містить прямої заборони спадкування права оренди, складе заповіт на користь юрособи, то така юрособа буде орендарем цієї земельної ділянки. Аналогічно спадкується право емфітевзису і суперфіцію.

Зрозуміло, що за таких обставин договір оренди, суперфіцію, емфітевзису продовжує діяти, змінюється лише особа користувача. Адже  відповідне право переходить до чітко визначеної особи – спадкоємця. Тому у розглядуваній ситуації земельні торги не проводяться.

[1] Див., наприклад, постанови від 11.06.2019 у справі № 912/3219/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82528248) та від 13.08.2019 у справі № 908/1393/18 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83822325).

[2] http://reyestr.court.gov.ua/Review/61942656

[3] http://reyestr.court.gov.ua/Review/63213030


Шановний Відвідувачу мого сайту!

Мені дуже приємно, якщо ця стаття допомогла Вам знайти відповіді на Ваші запитання.

Водночас, кожна ситуація має свої нюанси, а врахувати їх всі в одній статті неможливо. Тож якщо Ви маєте додаткові запитання, в коментарі до цієї статті Ви можете їх написати, а відповідь я надам негайно після оплати Вами 230 грн (це вартість 6 хвилин моєї роботи та мінімальна оплачувана одиниця надання послуг у нашій Фірмі). У випадку, коли запитання виявляться надскладними і для відповіді мені знадобиться більше часу, я повідомлю Вам про це одразу після отримання Ваших запитань.

На сайті відображатимуться лише коментарі, які не потребуватимуть надання відповідей правового характеру, а також ті, які містять додаткові запитання, відповіді на які оплачені у вказаному вище розмірі.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *