Опубліковано: Бухгалтерія. – № 22 (1113) від 02.06.2014 р. – с. 60-63
Водночас, з огляду на політичні протистояння між Україною та РФ з приводу правового статусу Криму , немає правової визначеності і в питаннях щодо законодавчих підстав, порядку та умов виконання таких договорів.
Нагадаємо, що Закон про окупацію містить лише декілька правил, які тим чи іншим чином стосуються питань ведення бізнесу в умовах анексії Криму Російською Федерацією . Детально особливості здійснення економічної діяльності на території АРК згідно із Законом про окупацію мають регулюватись окремим законом. Однак коли такий закон буде прийнятий та як регулюватиме цю діяльність, наразі сказати неможливо.
Законодавство РФ в цьому напрямку розвивається дещо активніше. Зокрема, Державна дума РФ прийняла федеральний закон, згідно із яким вже з 01 червня ц.р. юридичні особи Криму, створені за законодавством України, мають можливість бути включеними до російського цивільного обороту. Це означає, що зі вказаної дати за реалізації такої можливості українські юридичні особи з точки зору законодавства РФ матимуть статус резидентів РФ, тобто нерезидентів України. Відповідно, їх взаємовідносини із підприємцями материкової частини України з точки зору російських законів вважатимуться зовнішньоекономічними та повинні регулюватись відповідним російським валютним законодавством.
За українським законодавством взагалі і Законом про окупацію зокрема вказані юридичні особи залишатимуться українськими, тобто резидентами України. А тому їх взаємовідносини із підприємцями материкової частини України зовнішньоекономічними не вважаються. Відповідно, і валютне законодавство у таких відносинах застосуванню не підлягає.
Наведений приклад є лише одним із багатьох наочних свідчень того, що вести бізнес із кримським підприємцем і не порушувати при цьому ні законодавства України, ні законодавства РФ підприємцю із материкової частини України навряд чи вдасться. Відтак тим підприємцям, які мають ділові зв’язки із Кримом та не бажають бути порушниками закону (чи то українського, чи то російського), варто замислитись над альтернативними виконанню договору варіантами припинення партнерських відносин із підприємцями АРК. Деякі варіанти такого припинення пропонуємо увазі читачів.
Очевидно, що найпростіше в існуючій ситуації тим сторонам, які ще не встигли розпочати виконання умов договору та з огляду на виниклі обставини бажають припинити його дію. Таким контрагентам достатньо укласти відповідну угоду про припинення вказаного договору.
Складніше, коли договір виконаний частково та/або кримський контрагент не бажає підтримувати подальші ділові взаємовідносини або й взагалі зв’язок із кримським контрагентом втрачений. В таких випадках підприємцю материкової частини України слід, зваживши на індивідуальність кожного кримського контрагента, шукати свій варіант «закриття» договору з ним з огляду на характер договірних відносин, конкретні умови договору та фактичні обставини. Сподіваємось, що допомогти в цьому зможуть нижчеописані пропозиції щодо поведінки в окремих конкретних ситуаціях.
Ситуація 1. Кримський контрагент йде на контакт та зацікавлений в реальному виконанні договору.
За такої ситуації можна запропонувати сторонам домовитись про заміну в договорі підприємця із Криму на суб’єкта із іншої частини України. Така заміна відбуватиметься внаслідок укладення договору переводу боргу (якщо кримський контрагент є боржником), уступки права вимоги (якщо він є кредитором) чи заміни сторони за договором (якщо кримський контрагент в договорі за одними зобов’язаннями виступає кредитором, за іншими – боржником).
В цьому випадку договір продовжує діяти, однак із нього виключається кримський контрагент. Тобто змінюється лише склад сторін – замість партнера із Криму управненою чи/та зобов’язаною стороною за договором стає підприємець із материкової частини України. Відтак разом із кримським суб’єктом зникають і кримські проблеми. Тобто немає спірних питань щодо статусу резидента, безготівкових розрахунків, проблем із доставкою товару, митним оформленням і т.д. Після описаної заміни сторони взаємовідносини за договором регулюватимуться виключно та без застережень законодавством України.
Оскільки будь-який договір укладається за вільним волевиявленням сторін, реалізація такої схеми можлива лише за наявності згоди контрагента із Криму на заміну сторони договору.
Зацікавленість кримського контрагента в реальному виконанні договору може зумовлюватись, наприклад, тим, що пов’язана особа такого контрагента, яка розташована на материковій частині України, також має потребу в товарах (роботах, послугах), які є предметом договору.
Та все ж особливо цікавим такий варіант буде кримчанину, який має розгалужені ділові зв’язки з іншими підприємцями із материкової частини України, в яких він виступає як кредитором, так і боржником.
Наприклад, Підприємець із Криму є боржником перед Підприємством А із Києва в розмірі 100 грн. та кредитором Підприємства В із Житомира в розмірі 100 грн. Внаслідок укладення відплатного договору переведення боргу на Підприємство В (за ті ж 100 грн.) з подальшим зарахуванням зустрічних однорідних вимог між Підприємцем із Криму та Підприємством В, всі сторони залишаться при своїх інтересах. Так, Підприємство А отримає свої 100 грн., Підприємство В виконає свої зобов’язання зі сплати 100 грн., а Підприємець із Криму позбавиться обох контрагентів із материкової частини України, оскільки його грошові вимоги до Підприємства В будуть задоволені за рахунок погашення його грошових зобов’язань на користь цього ж Підприємства з оплати переведення боргу за відповідним договором. Однак головне, що всі перелічені особи не матимуть клопоту із кримськими питаннями, з якими всі обов’язково б мали справу, якби виконували договори «напряму».
Водночас, застосування такої схеми містить і певні ризики для сторін. Зокрема, Підприємство А ризикує тим, що Підприємство В не розрахується за договором внаслідок своєї недобросовісності чи неплатоспроможності. У Підприємця із Криму застосування такої схеми може викликати незручності в питанні контролю з боку органів РФ щодо повернення валютної виручки. Так, якщо погляди контролюючих органів РФ збігаються з позицією податкових органів України щодо того, що зарахування зустрічних однорідних вимог не визнається поверненням валютної виручки за зовнішньоекономічним контрактом, то підприємцю із Криму треба буде відстояти свою позицію в суді (звичайно, якщо судова практика в РФ аналогічна українській судовій практиці, яка стає на бік платників податків в цьому питанні).
Ситуація 2. Підприємець із материкової частини України має грошові зобов’язання перед кримським контрагентом за поставлений останнім товар, надані послуги, виконані роботи.
Відповідно до Постанови НБУ № 260 тимчасово до закінчення окупації Росією Криму припинено подальшу діяльність українських банківських установ та їх відокремлених підрозділів на території АРК та місті Севастополь. Відтак перерахувати кошти на вказану територію із материкової частини України за посередництва українських банків наразі неможливо. На цьому наголошується і в Листі НБУ № 25-111/22430 від 12.05.2014 р., де також зазначено про необхідність повернення клієнтам невиконаних платіжних доручень у випадку, коли отримувачем коштів зазначено особу, що знаходиться в Криму.
В такій ситуації варіантом виконання грошового зобов’язання без перерахування коштів кримському контрагенту на територію АРК буде внесення коштів у депозит нотаріальної контори або приватного нотаріуса. Таку можливість надає підприємцю ст.537 ЦКУ та ч.3 ст.197 ГКУ, які прямо передбачають, що внесення грошей у депозит нотаріальної контори або приватного нотаріуса вважається належним виконанням грошового зобов’язання. Тобто, внісши кошти у депозит нотаріуса, підприємець із материкової частини України вважається таким, що виконав свої грошові зобов’язання перед кримським контрагентом.
Заради об’єктивності слід зазначити, що не всі нотаріуси (як приватні, так і державні) беруться за здійснення вказаної операції. Однак в м. Києві такі нотаріуси є. Пакет документів, які вони вимагають для оформлення внесення коштів у депозит, мінімальний: стандартний набір від підприємця для вчинення будь-якої нотаріальної дії (установчі документи, повноваження довіреної особи, паспорт такої особи і т.д.) плюс документи, в яких закріплений термін виконання грошового зобов’язання (договір, додаткові угоди до нього тощо).
Ситуація 3. Підприємець із материкової частини України має поставити товар контрагенту із Криму.
Чим далі, тим більше Росія ускладнює поставки до Криму товарів із інших регіонів України. Деякі товари органи РФ взагалі заборонили поставляти на територію Криму: зокрема, Росспоживнагляд заявив, що 14 травня ц.р. на Крим поширилася дія заборони на імпорт до Росії продукції компанії «Рошен», ряду сирзаводів, молокопереробних підприємств і м’ясокомбінатів .
Тож якщо з якихось причин підприємцю із материкової частини України не вдається домовитися із кримським контрагентом про припинення партнерських відносин, він може звернутися до суду із позовом про розірвання договору поставки на підставі ч.2 ст.652 ЦКУ у зв’язку з істотною зміною обставин.
Для цього в позові необхідно обґрунтувати наявність одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Обґрунтування перших двох умов очевидне: жоден господарюючий суб’єкт до березня п.р. не міг передбачити вторгнення РФ на територію Криму. Так само жодний суб’єкт господарювання не міг усунути причин такого вторгнення за будь-яких обставин.
Отож, якщо договором ризики зміни обставин не покладено на підприємця із материкової частини України, йому необхідно буде довести лише наявність третьої умови, а саме – що виконання договору поставки порушить співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить позивача того, на що він розраховував при укладенні договору.
На нашу думку, обґрунтування вказаної умови може полягати в тому, що поставка товару відбуватиметься на територію Криму, а отже, за твердженням його місцевої влади, постачання з материкової України на півострів – зовнішньоекономічна діяльність. Відповідно, для такого постачання підприємець має сплатити мито і збори, передбачені законодавством РФ, які суттєво збільшать собівартість поставки. Отже, підприємець із материкової частини України за умови реального виконання договору не отримає того прибутку, на який він розраховував при його укладанні, або й взагалі така поставка буде збитковою.
Вказаний вище позов згідно із ч.1 ст.12 Закону про окупацію потрібно подавати до Господарського суду міста Києва (якщо контрагент зареєстрований в м. Севастополь) або до Господарського суду Київської області (якщо контрагент зареєстрований на іншій території АРК).
Важливо пам’ятати, що в разі розірвання договору поставки контрагент із Криму не вправі буде вимагати повернення йому виконаного ним за договором до моменту його розірвання, якщо інше не встановлено самим договором або законом (ч.4 ст.653 ЦКУ).
Ситуація 4. Форс-мажор як підстава для припинення договору із кримським контрагентом.
В законодавстві України зустрічаються як терміни «форс-мажорні обставини», «форс-мажор», так і поняття «обставини непереборної сили». ЦК України та ГК України оперують останнім поняттям, однак часто в договорах використовується саме термін «форс-мажор» («форс-мажорні обставини»).
Деякі законодавчі акти (наприклад, Правила користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ України № 28 від 31.07.1996 р.) для визначення поняття форс-мажорних обставин використовують термін «непереборна сила». В пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПКУ поряд із поняттям «обставини непереборної сили» в дужках вживається термін «форс-мажорні обставини», тож в подальшому вважатимемо ці поняття ідентичними та для їх позначення вживатимемо скорочений термін «форс-мажор».
Наразі в різних актах законодавства міститься різний обсяг обставин природного, суспільного та юридичного походження, які можуть бути підставами для звільнення від відповідальності перед контрагентом. Найповніший перелік закріплений у названих вище Правилах користування електричною енергією, які до форс-мажору відносять:
– виняткові погодні умови і стихійні лиха (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту);
– непередбачені ситуації, викликані діями сторони, що не є стороною відповідного договору (страйк, локаут, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух);
– умови, регламентовані відповідними органами виконавчої влади, а також пов’язані з ліквідацією наслідків, викликаних винятковими погодними умовами і непередбаченими ситуаціями.
Однак законодавчі акти (зокрема, ті ж Правила користування електричною енергією) розповсюджують свою дію на окремі, чітко визначені відносини. Що стосується «звичайного» договору між господарюючими суб’єктами Криму та материкової України, то безумовним форс-мажором в їх відносинах вважатимуться обставини, які через свій надзвичайний характер сторони передбачили безпосередньо в договорі в якості підстави для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов’язання внаслідок настання таких обставин. Право на закріплення в договорі таких обставин та надання їм статусу форс-мажору передбачено в ч.4 ст.219 ГК України.
Якщо в договорі міститься вичерпний перелік обставин, які сторони визначили як форс-мажорні у своїх відносинах, то зацікавленій стороні навряд чи вдасться довести віднесення до форс-мажору тих обставин, які не потрапили в цей перелік. Якщо вказаний перелік невичерпний, то сторона може обґрунтувати віднесення тієї чи іншої обставини до форс-мажору, посилаючись на ст.617 ЦК України та ч.2 ст. 218 ГК України.
При цьому слід пам’ятати, що сам по собі форс-мажор не є підставою для припинення зобов’язання, а лише звільняє особу (в разі виконання нею передбачених договором заходів) від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання такого зобов’язання. Такий висновок слідує із названих вище ст.617 ЦК України та ч.2 ст. 218 ГК України.
Це означає, що в разі засвідчення форс-мажором неможливості проведення підприємцем із Ситуації 2 розрахунків з кримським контрагентом з огляду на приписи Постанови НБУ № 260 чи неможливості доставки товару в Крим підприємцем із Ситуації 3 через заборону органами РФ ввезення такого товару, такі підприємці в разі повідомлення кримського контрагента про форс-мажор не сплачуватимуть передбачені договором чи законом штрафні санкції за непроведення грошових розрахунків та непоставку товару відповідно, однак вони і надалі залишатимуться зобов’язаними сплатити кошти та поставити товар.
Припинення вказаних обов’язків з огляду на існування форс-мажору буде можливим лише в тому випадку, якщо в договорі із кримським контрагентом закріплене право сторони в односторонньому порядку відмовитися від договору (розірвати його) внаслідок настання чи певної тривалості форс-мажору. Зазвичай, в договорах визначений саме певний мінімальний період існування форс-мажору, зі спливом якого сторони отримують право на одностороннє припинення договору.
В такій ситуації для припинення договору із кримським контрагентом підприємцю із материкової України потрібно буде:
1) засвідчити факт існування форс-мажору;
2) повідомити контрагента із Криму про існування форс-мажору в строк та способом, передбаченими в договорі;
3) дочекатися спливу передбаченого в договорі мінімального строку існування форс-мажору;
4) повідомити кримського контрагента про відмову від договору (його розірвання) в односторонньому порядку передбаченим в договорі способом.
В більшості законодавчих актів єдиним органом, уповноваженим засвідчувати факт існування форс-мажору, названо Торгово-промислову палату України. Тож звертатись за засвідченням такого факту слід саме туди. Водночас, в ч.4 ст.219 ГК України закріплено право сторін передбачити порядок засвідчення факту виникнення форс-мажору, а тому в разі реалізації такого права підприємцю із материкової України необхідно керуватись положеннями договору та засвідчити факт форс-мажору у строгій відповідності із договірними умовами.
Ситуація 5. Підприємець із Криму є боржником за договором та не реагує на звернення щодо виконання договору (його припинення).
Чинне законодавство України передбачає лише три шляхи припинення невиконаного договору – за згодою сторін, в разі односторонньої відмови від договору (якщо таке право передбачено договором або законом) та за рішенням суду. Оскільки перший шлях неможливий внаслідок відсутності волевиявлення кримського контрагента, підприємець із материкової України може скористатися іншими двома шляхами.
Однак розривати договір йому є сенс, зокрема, у випадку, якщо підприємець із материкової України має зобов’язання за договором, виконання яких не пов’язано із фактом виконання обов’язків кримським контрагентом. Наприклад, якщо оплата підприємцем із материкової України товару, який мав бути поставлений кримським контрагентом, «прив’язана» до календарної дати та не залежить від факту поставки.
При поданні позову про розірвання договору підприємцю із материкової України слід пам’ятати, що у випадку задоволення судом такого позову, він не вправі буде вимагати від підприємця із Криму повернення йому виконаного за договором до моменту його розірвання, якщо інше не встановлено самим договором або законом.
Тож якщо вказана або інша причина для розірвання договору відсутня, підприємець із материкової України може звернутися до суду із позовом про стягнення із кримського контрагента заборгованості за договором, сплату штрафних санкцій, відшкодування збитків і т.д. В такому випадку договір не припинить свою дію, а продовжуватиме діяти.
Як вже зазначалось вище, позов до кримського контрагента потрібно подавати до Господарського суду міста Києва (якщо відповідач зареєстрований в м. Севастополь) або до Господарського суду Київської області (якщо він зареєстрований на іншій території АРК).
Нормативна база:
ПКУ
Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI
ЦКУ
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
ГКУ
Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.
Закон про окупацію
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. № 1207-VII.
Постанова НБУ № 260
Постанова Правління Національного банку України № 260 від 06.05.2014 р. «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя».