Відповідальність за неправомірні ППР

Опубліковано: АгроПро № 22 від 15.11.2019 с. 16-18

Питання незахищеності платника податків від зловживань з боку працівників податкової служби є завжди актуальним. Здійснюючи господарську діяльність, платники податків неминуче стикаються з перевірками, запитами та іншими способами податкового контролю. Проте, не завжди дії посадових осіб контролюючих органів здійснюються в межах правового поля.

Були часи, коли платники податків майже не ставили під сумнів донарахування податківців, і йшли до суду лише в окремих, не частих випадках, але з часом ситуація змінилась.На сьогодні переважна більшість донарахувань податкових органів оскаржується до суду. І, немала частина з них – скасовується. Часто це відбувається через те, що, нараховуючи податкові зобов’язання, інспектори порушують або неправильно трактують норми законодавства, сподіваючись, що платник не оскаржуватиме їх, а сплатить кошти в бюджет.

Така ситуація є не тільки неправильною,але й ганебною. Адже нарахування податкових зобов’язань під час контрольних заходів мають свідчити про порушення, що дійсно вчинені платником, ане бути засобом латати дірки у бюджеті.

Працівники податкових органів як державні службовці повинні виважено та з розумом ставитися до здійснення перевірок та оформлення їх результатів. На нашу думку, цього можна досягти, якщо більш поширеною стане практика, коли посадові особи, що здійснюють донарахування та їх керівники, що підписують податкові повідомлення-рішення (далі – ППР), будуть нести персональну відповідальність за свої дії.

І держава зі свого боку зробила перші кроки – Податковий кодекс України (далі – ПКУ) було доповнено нормою п. 20.3 та п. 20.4, які дозволяють стягувати з державного бюджету шкоду, завдану платнику податків, з подальшим відшкодуванням її в порядку регресу з винних посадових осіб.

Але  платники податків не користуються цими нормами, що не дозволяє  сформувати судову практику з питань притягнення винних посадових осіб до персональної відповідальності. А допоки відповідальність несе держава (а не персонально інспектор), ми матимемо ситуацію з безглуздими донарахуваннями, які скасовуються в судах.

На сьогодні відповідальність контролюючого органу може наступати у вигляді:

  • відшкодування витрат, пов’язаних з судовим процесом(судового збору, витрат на правову допомогу, здійснення судових експертиз тощо);
  • відшкодування шкоди, завданої платнику податків неправомірними рішеннями органу ДПС ( реальні збитки та шкода у вигляді упущеної вигоди);
  • персональної відповідальності посадової особи ДПС (дисциплінарної, кримінальної).

Що стосується відшкодування витрат, пов’язаних з судовим процесом, то на сьогодні проблем у платників податків з цим не виникає. Так, якщо ППР скасовується, то судовим рішенням витрати покладаються на сторону, що програла. І відшкодування відбувається без проблем. Звісно, такі витрати несе бюджет, а не інспектор.Разом з тим, орган ДПС має право і такі витрати стягнути в порядку регресу з винної посадової особи, але таких випадків немає. Тому ці витрати несе лише бюджет.

Щодо останніх двох видів відповідальності, то їх використання не є  поширеним серед платників податків, і тому ми приділимо  їм увагу.

В цьому номері розглянемо відшкодування шкоди, заподіяної органами ДПС, а в наступному – розглянемо персональну відповідальність посадової особи ДПС.

Частина 1. Відповідальність органу ДПС

Підстави цивільно-правової(майнової) відповідальності

ПКУ передбачає принаймні дві норми, які надають можливість платнику податків відшкодувати шкоду, завдану прийняттям незаконних ППР:

  • пп. 17.1.11, де власне і закріплене таке право;
  • п. 21.3, згідно із яким шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи ДПС, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу,незалежно від вини цієї особи.

Незважаючи на важливу складову останнього положення (відповідальність без вини), ПКУ не врегульовані питання щодо підстав та порядку відшкодування зазначеної шкоди.

Тож вони визначаються відповідно до загальних положень, вміщених у ст. ст. 22, 1166, 1173, 1174, 1192 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

З аналізу наведених положень слідує, що відшкодування шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди. Підставою для такого відшкодування є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка цю шкоду заподіяла.

У ст. ст. 1173, 1174 ЦКУ передбачено, що шкода, завдана особі незаконними  рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади/посадовою особою при здійсненні своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу/особи.

Тож для відшкодування шкоди, завданої органами ДФС, необхідно довести наявність всіх елементів цивільного правопорушення, окрім вини заподіювача. Такими елементами є:

  • неправомірність рішення посадової особи ДПС (доказом є судове рішення, зокрема, про скасування ППР, що набрало законної сили);
  • наявність шкоди, завданої платнику податків (необхідно надати достатні докази того, що шкода/збитки була дійсно спричинена);
  • причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Лише за наявності  всіх вказаних умов суд прийме рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. При цьому довести їх наявність має саме позивач (платник податків). Більш того, він має довести, що протиправна дія чи рішення органу ДПС є причиною завданої йому шкоди (тобто шкода є наслідком протиправної дії).

Аналогічну думку висловила і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.03.2019 р. у справі № 920/715/17.

Судові битви

Справи аналогічні, висновки – різні

Аналіз судової практики з цього приводу дає підстави для висновку, що найбільше запитань у судів виникає щодо встановлення причинного зв’язку між протиправними діями/рішенням органу ДПС та шкодою, завданою платнику податків.

Розглянемо дві справи.

Справа № 911/1361/16. Апеляційний господарський суд встановив, що ДФСУ були прийняті ППР, якими платнику податків збільшено суму грошового зобов’язання більше ніж на 550 000 грн. З метою уникнення негативних наслідків (податкова застава, адміністративний арешт активів підприємства, примусова реалізація майна підприємства)ця сума була сплачена у повному обсязі.

Після цього ППР було оскаржено до суду та скасовано. З огляду на це сплачені кошти підлягали поверненню платнику податків.

Однак ДФСУ не було вчасно підготовлено та подано висновок про повернення платнику надмірно сплачених сум грошових зобов’язань.

Для забезпечення своєї господарської діяльності (у період, коли його власні кошти знаходилися в якості надмірно перерахованих сум грошових зобов’язань на рахунках ДФСУ) платник податків вимушений був залучити кредитні кошти. Він сплатив відсотки за користування кредитними ресурсами в сумі 85 295,96 грн за договором кредитної лінії (процентна ставка 23,5 %).

В суді платник податків довів причинно-наслідковий зв’язок між неправомірним неповерненням коштів, сплачених за скасованими ППР, та необхідністю користуватись кредитом та сплачувати відсотки за ним.

РЕЗУЛЬТАТ: господарський суд визнав суму сплачених відсотків прямими збитками, які підлягали стягненню з Державного бюджету України. Суму 85 295,96 грн було повернуто платнику податків з Державного бюджету.

Цікаво, що внаслідок пошуку по загальнодоступним ресурсам не вдалось знайти справу про стягнення аналогічної суми в порядку регресу або будь якої іншої справи про стягнення в порядку регресу з посадової особи розміру сплачених органом ДПС коштів. Тобто персональної відповідальності винні посадові особи не понесли.

Разом з тим, нормами ЦКУ регрес передбачений як право зворотної вимоги до винної особи. А якщо це право (а не обов’язок), то і притягнути державний орган (його керівника) до відповідальності за нереалізацію такого права вкрай непросто.

Справа № 908/71/19. Подібно до попередньої справи  – ППР було скасовано, кошти своєчасно не повернуті платнику. Він звернувся до суду з вимогою стягнути збитки у вигляді відсотків за користування кредитом. Але, вірогідно, через недостатню аргументацію позивача, не наведення доказів зв’язку між не поверненням коштів та необхідністю використовувати кредитні кошти Центральний апеляційний господарський суд не вбачав причинно-наслідкового зв’язку між несвоєчасним поверненням коштів  та необхідністю підприємства сплачувати відсотки за кредитом. Суд у цій справі зазначив, що «саме лише посилання позивача на договір про відкриття кредитної лінії та наявність правовідносин за ним, не є належним доказом наявності причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою і, відповідно, її розміром».

Отже, в разі бажання стягнути з органу ДПС суму збитків, спричинену прийняттям неправомірного рішення, підприємствам слід забезпечити наявність належних, допустимих та достатніх доказів для підтвердження факту існування причинно-наслідкового зв’язку між протиправним рішенням органу ДПС та спричиненою шкодою (збитками).

Стягнення шкоди у вигляді  упущеної вигоди

Відшкодування такого виду шкоди не є поширеною практикою. Платники сприймають її як щось невідворотне при спілкуванні з контролюючими органами. Хоча дуже часто буває, що внаслідок незаконних дій ДПС (зокрема, прийняття незаконного ППР) вони не отримують доходи, які могли б реально отримати за звичайних обставин, якби їх права не були порушені (упущена вигода).

На практиці упущену вигоду доводити завжди було складніше, аніж вже понесені затрати, оскільки суди зазвичай «списують» її на ризик підприємницької діяльності.

Приємним винятком із такого неписаного правила є рішення Господарського суду від 09.10.2019 р. у справі № 922/1654/19.

В цій справі підприємству неправомірно нарахували штрафні санкції і грошові зобов’язання з податку на прибуток. Відомості про це були внесені до відкритих реєстрів та електронного кабінету платника податків. В зв’язку з цим платнику податків було відмовлено його контрагентом (УТОС) у замовленні робіт на вересень-листопад 2018 року. Контрагент аргументував відмову «наявністю» заборгованості позивача перед бюджетом. Зазначене підтверджується листом УТОС від 20.08.2018 р.,  актом звірки з УТОС. Суд дійшов висновку, що неотримання платником податків замовлення, відповідно і суми коштів, є невідворотним результатом протиправної діяльності відповідача.

 Відтак, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про стягнення з ДФСУ збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок прийняття неправомірних ППР. І хоча таке рішення ще не набрало законної сили, сподіваємось, що апеляція також стане на бік платника податків.

Отже, чинне законодавство містить систему норм, яка дозволяє притягнути податковий орган до цивільно-правової (майнової) відповідальності. Однак такі процедури є доволі загальними та містять низку нюансів, які часто допомагають податківцям уникати відповідальності за неправомірні ППР. Тож перш ніж заявляти позов про відшкодування матеріальної шкоди, необхідно детально вивчити нормативну базу та судову практику щодо її практичного застосування. Адже неправильно сформульовані позовні вимоги чи недосконалість доказової бази може бути підставою для відмови у задоволенні таких позовних вимог.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Шановний Відвідувачу мого сайту!

Мені дуже приємно, якщо ця стаття допомогла Вам знайти відповіді на Ваші запитання.

Водночас, кожна ситуація має свої нюанси, а врахувати їх всі в одній статті неможливо. Тож якщо Ви маєте додаткові запитання, в коментарі до цієї статті Ви можете їх написати, а відповідь я надам негайно після оплати Вами 230 грн (це вартість 6 хвилин моєї роботи та мінімальна оплачувана одиниця надання послуг у нашій Фірмі). У випадку, коли запитання виявляться надскладними і для відповіді мені знадобиться більше часу, я повідомлю Вам про це одразу після отримання Ваших запитань.

На сайті відображатимуться лише коментарі, які не потребуватимуть надання відповідей правового характеру, а також ті, які містять додаткові запитання, відповіді на які оплачені у вказаному вище розмірі.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *