Особливості договору про спільне вирощування сільгоспкультур: юридичні, податкові, облікові аспекти

Опубліковано: AgroUA № 8 за серпень 2019 рік, стор. 6-7.

Кожен із господарюючих суб’єктів здійснює свою діяльність у власних інтересах, бажаючи досягти певного корисного для себе ефекту. Та іноді власних потужностей недостатньо, а придбавати їх економічно недоцільно або вимагає значних часових затрат. Саме тоді виникає необхідність об’єднати активи з іншим суб’єктом господарювання та досягти спільної мети в оптимальному для сторін співвідношенні. Ідеальним інструментом для юридичного врегулювання таких відносин є договір про спільну діяльність без створення юридичної особи на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство).

Загальні положення про договір простого товариства містяться в ст. ст. 1132 – 1143 ЦКУ.

Крім того, згадка про цей вид договору міститься і в двох статтях ГКУ. Так, у разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов’язки у тому числі, визначені укладеним за його участі договором про СД без створення юридичної особи (ч.4 ст.128 ГКУ). Суб’єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб’єкта господарювання, на умовах, визначених договором про СД (ч.4 ст.176 ГКУ).

В агросекторі такий вид договору застосовується доволі часто. У більшості випадків – коли одна сторона договору має речове право на земельну ділянку, а у іншої наявні ресурси для вирощування сільгоспкультур: посадковий матеріал, техніка, робоча сила… Сьогодні розповімо про юридичні, податкові та облікові нюанси вказаного договору.

Сторони договору про СД

Чинне законодавство не встановлює обмежень ані щодо складу, ані щодо будь-яких спеціальних вимог до осіб, які можуть укласти договір про СД. Тобто учасниками СД можуть бути на загальних підставах будь-які особи (як фізичні, так і юридичні), які вправі виступати учасниками цивільних правовідносин (мають цивільну правоздатність та цивільну дієздатність).

Отже, одним із учасників СД може бути особа, яка має земельну ділянку на певному правовому титулі (власності, користування), а іншим – особа, що має техніку, робочу силу, знаряддя праці для обробітку такої землі.

Учасник СД – власник землі. У такому випадку питань щодо його правомочності на передачу ділянки, речових прав на неї, інших вкладів до СД виникати не повинно. Адже власник вправі розпоряджатися належною йому землею та іншими активами на власний розсуд, в тому числі і передавати землю, права на неї чи інші пов’язані із землею вклади у СД.

Учасник СД – орендар земельної ділянки. Відповідно до чинного законодавства орендар має право самостійно господарювати на землі. Однак при цьому він має дотримуватись умов договору оренди (ч.1 ст.25 Закону про оренду землі). Відтак, обмеження орендаря на ведення на земельній ділянці СД можуть бути передбачені договором оренди землі. Тож, перш ніж укладати договір про СД із орендарем земельної ділянки, потрібно проаналізувати договір оренди цієї землі на предмет наявності зазначених обмежень.

Учасник СД (володілець, користувач земельної ділянки) – суб’єкт бюджетної сфери чи пов’язана із ним особа. В такому випадку потрібно найбільш прискіпливо вивчати питання правомочностей особи на укладення договору про СД. Для цього потрібно детально вивчити:

  • установчі документи такої особи,
  • розпорядчі акти та законодавство, на підставі яких вона створена,
  • документи щодо статусу належного такій особі майна, в т.ч. і земельної ділянки.

При цьому слід мати на увазі, що Закон України «Про управління об’єктами державної власності» від 21.09.2006 № 185-V та постанова Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном» не поширюються на управління об’єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою ст. 13 Конституції України (до яких відноситься і земля). Отже, передбачений вказаними нормативно-правовими актами порядок укладення договорів про СД не поширюється на договори простого товариства в сфері земельних відносин.

На цьому наголошує і Верховний Суд в постанові від 08.05.2018 у справі
№ 908/852/17[1].

Так само до договорів простого товариства, укладених постійними землекористувачами землі, не застосовуються норми законодавства щодо управління майном, яке передане особі на праві оперативного відання/управління, оскільки постійне землекористування та оперативне відання/управління є самостійними та окремими правовими титулами володіння майном.

Такі висновки знайшли своє відображення і у судовій практиці ВГСУ, зокрема, в постановах від 20.07.2017 у справі № 918/948/16[2] та від 10.10.2017 у справі № 909/698/16[3].

Учасник СД – постійний землекористувач. Як показує практика, договір про СД найчастіше застосовують постійні землекористувачі, адже в силу характеристик цього правового титулу користування землею вони не вправі жодним чином розпоряджатися переданими їм земельними ділянками.

На цьому наголошував і Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005
№ 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками (№ 1-17/2005): «власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі – в частині передачі земель у суборенду за згодою власника). Натомість постійні користувачі такої можливості позбавлені».

Це свідчить про те, що постійні землекористувачі не можуть на власний розсуд передати іншій особі отриману ними земельну ділянку (наприклад, в оренду, на умовах емфітевзису, суперфіцію тощо). Такий висновок випливає, зокрема, з ч.1 ст.1021 ЗКУ, згідно з якою право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб. Подібну норму містить і стаття 4 Закону про оренду землі, відповідно до якої орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради, а орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, – органи виконавчої влади, які згідно із законом передають земельні ділянки у власність або користування.

Аналогічна позиція відображена і в судовій практиці. Наприклад, Вищий господарський суд України в постанові від 10.10.2017 року у справі № 909/754/16[4] зазначив, що «дослідна станція Інституту сільського господарства не наділена повноваженнями власника землі щодо розпорядження нею та не вправі виступати орендодавцем земельних ділянок державної форми власності, які їй надані на праві постійного користування».

Разом із тим, той таки Вищий господарський суд України досить лояльно ставиться до укладення постійними землекористувачами договору про СД, визнаючи правомірними ті договори, за якими ні земельна ділянка, ні речові права на неї другому учаснику СД не передаються. Тож договір про СД може стати справжнім порятунком у випадку, коли постійний землекористувач матиме нагальну потребу залучити сторонню організацію до вирощування сільгосппродукції.

Мета договору про СД та вклади учасників

Як і для будь-якого господарського договору, господарюючі суб’єкти – сторони договору простого товариства мають погодити (ч.3 ст.180 ГКУ):

  • предмет – визначаючи його, необхідно враховувати положення ч.1 ст.1132 ЦКУ, відповідно до якої сторони (учасники) договору беруть зобов’язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Тобто визначення вкладів учасників та мети СД є умовами, які сторони мають обов’язково погодити;
  • ціну;
  • строк дії договору.

Оскільки договори про СД найчастіше оскаржуються з підстави приховування ними договорів оренди земельної ділянки, то особливу увагу слід приділити (і максимально правильно їх прописати) тим умовам договору, що підтверджуватимуть правову природу такого договору як договору про СД.

Характерною особливістю договору про СД, яка відрізняє його від договору оренди, є те, що мета сторін договору про СД є єдиною (спільною), у той час як за договором оренди сторони діють з протилежними цілями: орендодавець має намір отримати кошти за передачу землі у володіння і користування, а орендар  – самостійно володіти та користуватись землею, сплативши за це кошти.

Тому для володільця земельної ділянки мета не повинна бути спрямована на передачу земельної ділянки в користування за плату. Навпаки, вона має максимально відповідати основній чи пріоритетній в даний момент часу меті його діяльності.

Отже, прописуючи умову щодо мети СД, слід зазначити про те, що нею є досягнення спільного результату (цілей) внаслідок спільного обробітку землі. При цьому залежно від того, кому належать права на земельну ділянку можна прописати цілі. Так, якщо земельна ділянка належить:

  • закладу освіти, то однією із цілей доцільно вказати надання теоретичних знань та практичних навиків учням/студентам/вихованцям у сфері сільського чи підсобного господарства;
  • дослідній установі, то однією із цілей можна вказати забезпечення цільового науково-практичного використання земельної ділянки шляхом спільного обробітку для досягнення дослідних і навчальних цілей, застосування практичної інформації з вирощування, переробки та реалізації сільськогосподарських культур за новими прогресивними технологіями;
  • військовій частині, то однією із цілей варто вказати забезпечення потреб осіб рядового та начальницького складу продуктами харчування (рослинництва) і т.д.

Окрім того, до мети СД в розглядуваному випадку слід включити і заходи щодо збереження та підвищення якісних характеристик земельної ділянки: запобігання забур’яненню, деградації, ерозії земельної ділянки; підвищення врожайності на ній тощо.

За таких формулювань у разі виникнення конфліктної ситуації будуть підстави для обґрунтування, що предметом договору є саме спільний обробіток землі з метою досягнення спільних статутних цілей учасників СД, а не отримання володільцем землі прибутку від передачі права володіння та користування землею третій особі для здійснення останньою самостійного господарювання на землі.

Вкладами у СД ст.1133 ЦКУ називає все те, що учасник вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв’язки. При цьому чинне законодавство не вимагає якогось максимального чи мінімального розміру вкладу.

Власник земельної ділянки як особа, якій належить право розпорядження землею, може передавати у СД як земельну ділянку (з урахуванням дії мораторію), так і речові права на неї (володіння та користування), а також інші вклади, визначені вище.

Орендар земельної ділянки не може передати у СД земельну ділянку, оскільки не має правомочності розпорядження нею. Разом із тим, він вправі зробити вклад за рахунок права володіння та/або користування землею, права доступу до земельної ділянки для обробітку, інших вказаних вище активів, якщо договором оренди землі не встановлено обмеження на здійснення СД на орендованій земельній ділянці.

Постійний землекористувач має найбільше обмежень, оскільки постійні користувачі позбавлені можливості будь-яким чином розпоряджатися землею. Тому у договорі про СД, укладеного постійним землекористувачем, має бути чітко та однозначно вказано, що земельна ділянка та/або речові права на неї у спільну діяльність не передаються, а земля залишається у постійному користуванні її набувача.

При цьому внеском у СД постійного землекористувача у даному разі буде доступ до земельної ділянки іншим учасником СД з метою спільного обробітку земельної ділянки, а також може бути власна праця, навички та вміння з вирощування, переробки та реалізації сільгоспкультур за новими прогресивними технологіями в сільському господарстві тощо.

Агропідприємство може внести у СД працю своїх працівників із застосуванням власного інвентарю, техніки для спільного обробітку землі, посівні матеріали, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин і т.д.

За загальним правилом, вклади учасників вважаються рівними за вартістю. Проте інше співвідношення вкладів може випливати із договору про СД або із фактичних обставин.

Інші умови

За домовленістю сторін вони на підставі ч.2 ст.1131 ЦКУ також можуть погодити такі умови (якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності):

  • координацію спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ;
  • покриття витрат та збитків учасників;
  • участь учасників у результатах спільних дій;
  • правовий статус виділеного для СД майна;
  • інші умови.

Розглянемо деякі з умов більш детально.

Існує три форми ведення справ СД (ст.1135 ЦКУ):

  • будь-яким учасником СД від імені усіх учасників – повноваження учасника посвідчуються довіреністю, виданою йому іншими учасниками або самим договором про СД, у якому вказано право будь-якого з його учасників або конкретного учасника діяти від імені усіх інших учасників;
  • одним учасником СД від імені усіх учасників, уповноваженим іншими учасниками (повноваження підтверджуються так само, як і в першому випадку);
  • усіма учасниками СД разом – для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників. Тобто будь-який договір, укладений у рамках здійснення СД, повинен містити підписи усіх учасників СД, або ж до нього повинен додаватися документ, що є доказом того, що усі учасники СД погоджуються на укладення такого договору.

Домовленість сторін про порядок покриття спільних витрат та збитків повинна бути чітко прописана в договорі про СД. За відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. При цьому немає сенсу закріплювати в договорі про СД умову про повне звільнення учасника від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків – така умова в силу ч.2 ст.1137 ЦКУ є нікчемною.

Участь учасників у результатах спільних дій. Суди при розгляді спорів цієї категорії враховують формулювання договору про СД в цій частині. Так, якщо у договорі про СД передбачено, що володілець землі отримує плату у фіксованому розмірі чи певний відсоток від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки незалежно від результату спільної діяльності учасників, це є своєрідним «тривожним дзвіночком» для суддів. І хоча таке формулювання не суперечить ст.1139 ЦКУ, Верховний Суд у постановах від 01.03.2018 у справі № 908/546/17 та від 15.03.2018 у справі № 915/581/17 вважав таку умову доказом волевиявлення сторін на укладення договору оренди землі, а не договору про СД.

Тож для мінімізації ризику визнання недійсним договору про СД як удаваного радимо у договорі прописувати більш звичні для СД умови. Наприклад, можна зазначити так:

  • якщо вклади учасників є рівними за вартістю – «прибуток від діяльності простого товариства розподілятиметься між його учасниками порівну»;
  • якщо вклади не є однаковими – «прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється наступним чином: 40% Стороні1 та 60% Стороні2».

Саме такі формулювання вказаних вище істотних умов договору про СД були визначальними для судових установ при ухваленні рішень про відмову у задоволенні позовних вимог щодо недійсності договорів про СД та приховування ними договорів оренди земельної ділянки (постанови ВГСУ від 10.10.2017 у справі № 909/698/16, від 12.10.2017 у справі № 904/11269/16).

Форма договору про СД та державна реєстрація

У відповідності до ч.1 ст.1131 ЦКУ договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Слід враховувати, що згідно зі ст. 207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Крім того, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.

А відповідно до ст.218 ЦКУ недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Тобто договір про СД, вчинений усно, не вважатиметься недійсним автоматично. Просто доводити факт його укладення можна лише за допомогою письмових доказів, засобів аудіо-, відеозапису та інших доказів. Тож показання свідків не вважатимуться доказами укладення договору про СД.

Згідно зі ст.210 ЦКУ правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Чинне законодавство України не передбачає державної реєстрації договору простого товариства. Відтак, він не підлягає такій реєстрації.

Разом із тим, державній реєстрації може підлягати право власності або інше речове право на земельну ділянку, що передані як вклад у СД. Підставою для такого висновку є ст.182 та ст.1134 ЦКУ, відповідно до яких внесене учасником майно, яким він володів на праві власності, є спільною частковою власністю учасників СД. Державна реєстрація речового права в такому разі здійснюватиметься відповідно до Закону про держреєстрацію прав.

Аби уникнути переходу належної власникові земельної ділянки у спільну часткову власність, у договорі простого товариства слід передбачити непоширення режиму спільної часткової власності на вклад учасника у вигляді земельної ділянки/речового права на неї. Таку можливість сторонам надає та ж таки ст.1134 ЦКУ.

При цьому цілком очевидно, що будь-яку державну реєстрацію не потрібно проводити у разі укладення договору про СД постійним землекористувачем, оскільки, як вже вказувалось вище, він не вправі розпоряджатися наданою йому землею та/або речовими правами на неї, з огляду на що об’єкту для державної реєстрації в такому випадку не виникає.

Бухгалтерський облік

СД здійснюється одним із учасників, визначеним в договорі про спільну діяльність, який при цьому має керуватися Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку спільної діяльності без створення юридичної особи, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 30.12.2011 р. № 1873, а також ПСБО 12.

Відповідно до ПСБО 12 учасник, який веде облік спільної діяльності, набуває статусу оператора спільної діяльності. Він веде бухгалтерський облік спільної діяльності без створення юридичної особи окремо від результатів власної господарської діяльності і складає окремий баланс та відповідні форми фінансової звітності спільної діяльності без створення юридичної особи. При цьому витрати, понесені учасником для провадження власної та спільної діяльності, розподіляються між спільною і власною діяльністю пропорційно обраній базі (виготовленій продукції, годинам праці, заробітній платі, обсягу діяльності, прямим витратам тощо).

Водночас, згідно із п.19 ПСБО 12 кожний учасник спільної діяльності без створення юридичної особи відображає у своїх облікових регістрах (на окремих рахунках аналітичного обліку) і у фінансовій звітності:

а) активи, задіяні у спільній діяльності, які він контролює, або свою частку у спільно контрольованих активах;

б) зобов’язання, які він узяв для провадження цієї діяльності;

в) свою частку в будь-яких зобов’язаннях, узятих разом з іншими учасниками щодо цієї діяльності;

г) дохід або витрати, набуті в процесі спільної діяльності.

Враховуючи аналізовані умови, для обліку внесків у спільну діяльність підприємствам доцільно використовувати субрахунок 183 «Інша дебіторська заборгованість». Поточні розрахунки між учасником та спільною діяльністю слід відображати на субрахунках 3772 «Розрахунки по спільній діяльності» та 6852 «Розрахунки по спільній діяльності» окремо від обліку розрахунків за внесками до спільної діяльності. Отримані як внесок активи оператору спільної діяльності слід відображати за дебетом відповідних рахунків з обліку активів та кредитом субрахунку 551 «Довгострокові вклади до спільної діяльності».

Податковий облік договору про спільну діяльність

Підпункт 14.1.139 ПКУ, надаючи визначення поняттю «особа для цілей розділу V» ПКУ, зазначає, що для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють СД без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності. При цьому облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими учасниками згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

У п.64.6 ПКУ передбачено, що договори про СД на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені ПКУ, мають перебувати на обліку у контролюючих органах. Договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, не перебувають на обліку в контролюючих органах.

Відповідно до абз.4 п.3.5 Порядку № 1588 взяття на облік договору про спільну діяльність здійснюється шляхом додаткового взяття на облік самого учасника такого договору як платника податків – відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору. Згідно з п.1.7 вказаного Порядку такий відповідальний учасник називається уповноваженою особою.

Заяву про взяття на облік уповноважена особа зобов’язана подати протягом 10 календарних днів після набрання договором чинності. Документи, які додаються до такої заяви, перелічені в п.4.6 Порядку № 1588.

Згідно з п.2.4 реєстраційний (обліковий) номер платника податків надається контролюючими органами уповноваженим особам договорів про СД на території України без створення юридичної особи при взятті на облік договору згідно з Порядком № 1588. Такий податковий номер не змінюється протягом усього періоду перебування на обліку в контролюючих органах відповідного договору, у тому числі в разі:

  • призначення іншої особи – учасника договору уповноваженою особою, якщо наслідками таких змін не є припинення договору;
  • зміни місцезнаходження уповноваженої особи;
  • зміни контролюючого органу, у якому уповноважена особа перебуває на обліку (п.2.7).

Договір про СД знімається з обліку у контролюючих органах після його припинення, розірвання, закінчення строку дії чи після досягнення мети, для якої він був укладений, визнання його недійсним у судовому порядку, а також у разі анулювання реєстрації платником ПДВ за умови відсутності грошових зобов’язань і податкового боргу або після їх погашення (п.67.4 ПКУ, п.11.20 Порядку № 1588).

Щодо порядку оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг, що здійснюються договором про СД, то такий порядок визначається нормами, передбаченими розділом V ПКУ, без будь-яких особливостей. Характерною відмінністю такої діяльності є лише окремий облік таких операцій, який здійснюється уповноваженою особою.

Зазначимо, що передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів СД без утворення юридичної особи, їх повернення таким платником податку після закінчення СД та передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як вклад у СД без утворення юридичної особи, а також повернення послуг, з метою оподаткування ПДВ вважаються операціями з постачання послуг (пп. 14.1.185 ПКУ).

Анулювання реєстрації уповноваженої особи як платника ПДВ в рамках спільної діяльності може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу на дату припинення дії договору про СД.

Оскарження договору про СД

Як свідчить аналіз судової практики, переважна більшість судових спорів при оскарженні договору про СД стосується визнання недійсним договору про спільну діяльність як удаваного, оскільки його вчинено для приховання іншого правочину, а саме – договору оренди/суборенди земельної ділянки.

Вище було проаналізовано, як мінімізувати такі ризики за рахунок правильних формулювань умов договору простого товариства.

Ще одним моментом, на який потрібно звернути увагу – це визначення позивача у цих категоріях спорів, предметом яких є державна чи комунальна земля. Так, відповідно до ст. 13 Конституції України від імені Українського народу права власника на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності визначені у ст.122 ЗКУ. Ними є місцеві ради, місцеві державні адміністрації, Держгеокадатр, РМ АРК та КМУ.

Разом з тим, нормативно-правовими актами, які регулюють діяльність цих органів, не передбачено їхнє право звертатись до суду із позовами про визнання недійсними договорів, в тому числі і простого товариства.

Відтак, на практиці до суду із позовами про визнання недійсними договорів про спільну діяльність як удаваного звертаються прокурори, керуючись при цьому п.1 ч.6 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII. Однак прокурор може подавати такі позови, лише обґрунтувавши порушення інтересів держави та виключно в особі органів, перелічених у ст.122 ЗКУ.

Відтак, звернення прокурора у розглядуваних справах до суду в особі профільних міністерств (зокрема, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони тощо) є необґрунтованим, з огляду на що суди мають відмовляти також і з цієї підстави в задоволенні таких позовів. На цьому наголошував і ВГСУ у наведеній вище судовій практиці.

Таким чином, договір про СД може стати у пригоді у випадках, коли залучення агропідприємств до обробітку землі на інших правових титулах користування землею є утрудненим або навіть неможливим. Для того, аби уникнути ризику визнання недійсним такого договору, слід ретельно визначити зміст договору та приділити велику увагу належній юридичній техніці його складання.

[1] http://reyestr.court.gov.ua/Review/74002511

[2] http://reyestr.court.gov.ua/Review/67994569

[3] http://reyestr.court.gov.ua/Review/69618123

[4] http://reyestr.court.gov.ua/Review/69618242


Шановний Відвідувачу мого сайту!

Мені дуже приємно, якщо ця стаття допомогла Вам знайти відповіді на Ваші запитання.

Водночас, кожна ситуація має свої нюанси, а врахувати їх всі в одній статті неможливо. Тож якщо Ви маєте додаткові запитання, в коментарі до цієї статті Ви можете їх написати, а відповідь я надам негайно після оплати Вами 230 грн (це вартість 6 хвилин моєї роботи та мінімальна оплачувана одиниця надання послуг у нашій Фірмі). У випадку, коли запитання виявляться надскладними і для відповіді мені знадобиться більше часу, я повідомлю Вам про це одразу після отримання Ваших запитань.

На сайті відображатимуться лише коментарі, які не потребуватимуть надання відповідей правового характеру, а також ті, які містять додаткові запитання, відповіді на які оплачені у вказаному вище розмірі.


7 thoughts on “Особливості договору про спільне вирощування сільгоспкультур: юридичні, податкові, облікові аспекти

  1. Дякую, Ірино, за таку змістовну консультацію. Написано зрозумілою мовою, легко читати.

Залишити відповідь до iryna Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *