Припинення, розірвання, поновлення та пролонгація договорів оренди землі: правові аспекти та судова практика

Опубліковано: БухгалтеріяUA  № 6 червень 2019 р.– стор. 67 – 72.

Нормативна база:

ЦКУ

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.

ЗКУ

Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III.

Закон про оренду землі

Закон України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV.

Кожен із господарюючих суб’єктів здійснює свою діяльність у власних інтересах, бажаючи досягти певного корисного для себе ефекту. Коли інтереси двох (або більше) суб’єктів господарювання можуть бути взаємно задоволеними в оптимальному для них співвідношенні, сторони укладають договір, в якому прописують умови такого взаємовигідного співробітництва. У такому разі сторони вочевидь розраховують на те, що договір припиниться внаслідок належного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань по закінченню строку, на який його було укладено.

Однак трапляється, що в силу певних обставин припинення договору оренди землі відбувається достроково, у тому числі і внаслідок його розірвання. До речі, у чинному законодавстві немає визначення терміну «припинення договору», так само як і «розірвання договору». Однак із аналізу загальних норм ЦКУ та положень ст. ст.31, 32 Закону про оренду землі слідує, що розірвання договору оренди землі є одним із шляхів його припинення. Це означає, що кожне розірвання договору є його припиненням, але не кожне припинення договору оренди землі відбувається шляхом розірвання.

Не менш розповсюдженою є і зворотна ситуація – коли сторін влаштовують орендні відносини, і вони не проти їх продовжити. У цьому разі відбувається поновлення (пролонгація) договору оренди землі. Які підстави передбачив законодавець для цих процедур, який механізм закріпив для їх реалізації та як судові установи застосовують ці приписи – ось основні акценти цієї статті.

Випадки припинення договору оренди землі

Оскільки розірвання договору є найбільш розповсюдженим шляхом припинення договірних орендних відносин, про нього йтиметься у наступному розділі. Наразі ж зупинимось на інших випадках цього явища. Вони перелічені у ст.31 Закону про оренду землі. Тож, окрім розірвання, договір оренди земельної ділянки припиняється внаслідок:

  • закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі;
  • викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому ст.151 ЗКУ та Законом № 1559[1];
  • поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;
  • смерті фізичної особи – орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови спадкоємців (а в разі їх відсутності – осіб, які використовували земельну ділянку разом з орендарем), від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;
  • ліквідації юридичної особи – орендаря;
  • відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;
  • набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Слід враховувати, що у цьому разі договір оренди земельної ділянки припиняється не в цілому, а лише в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки. Внаслідок відчуження нерухомості має місце заміна орендаря у договорі оренди землі, а тому для нового власника нерухомості такий договір продовжує діяти. Це відбувається автоматично, в силу закону, без оформлення між сторонами будь-яких актів та документів[2];

  • припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Підстави розірвання договорів оренди землі

Законодавство України передбачає чимало підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки сільгосппризначення. Для зручності відобразимо такі підстави у таблиці.

Таблиця 1. Підстави розірвання договорів оренди землі

Розірвання за рішенням суду Розірвання в позасудовому порядку
у разі істотного порушення договору другою стороною (ч.2 ст.651 ЦКУ) за згодою сторін шляхом підписання відповідної угоди
при недосягненні згоди у випадку істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ч.1 ст.652 ЦКУ) у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ч.1 ст.652 ЦКУ)
в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 Закону про оренду землі, у тому числі:

ü при використанні земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ü у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

ü у випадку систематичної несплати орендної плати (ст.32 Закону про оренду землі, п. п. «г», «ґ» «д» ч.1 ст.141 ЗКУ)

у випадках, закріплених в договорі, в т.ч. і в односторонньому порядку – (ч.1 ст.651 ЦКУ, ч.3 ст.31 Закону про оренду землі)
в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених договором оренди землі (ст.32 Закону про оренду землі) у разі використання земельної ділянки державної чи комунальної власності для розміщення об’єктів, визначених ч.1 ст.7 Закону 1559-VI (ст.321 Закону про оренду землі)
в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки (ст.32 Закону про оренду землі)
при недосягненні згоди про розірвання договору у разі необхідності надання ділянки для суспільних потреб (ст.321 Закону про оренду землі)

Серед наведених підстав більшість спорів припадає на вимоги щодо розірвання договору оренди землі у разі систематичної несплати орендної плати. Вона не стільки суперечлива, скільки багатоаспектна.

Так, останніми тенденціями Верховного Суду при вирішенні цієї категорії справ є наступні:

  • при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої п.«д» ст.141 ЗКУ, застосуванню також підлягають положення ч.2 ст.651 ЦКУ, згідно із якою необхідна наявність істотного порушення стороною договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тому суди мають з’ясовувати суттєві обставини справи як щодо наявності факту порушення відповідачем умов договору, так і щодо критерію істотності цього порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №912/1385/17[3]);
  • систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору. . . . Неналежне виконання умов договору, а саме часткове невиконання обов’язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість. . . . Сам факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 235/1628/16-ц[4], від 20.03.2019 у справі 183/3652/16[5]);
  • незвернення орендодавця за орендною платою до орендаря, навіть якщо такий обов’язок передбачений в договорі оренди, не звільняє орендаря від обов’язку своєчасно сплачувати орендну плату. Доводи касаційної скарги про відсутність систематичної несплати орендної плати, оскільки позивач не зверталась за отримання орендної плати, є безпідставними, тому що товариство відповідно до вимог ч.1 ст.537 ЦКУ мало можливість сплатити орендну плату шляхом внесення грошових коштів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори, якщо не знало куди відправляти кошти на виконання договірного зобов’язання (постанова Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 564/2174/17[6]).
  • своєчасна виплата орендної плати, але без урахування індексації не свідчить про систематичність її несплати відповідачем. За відсутності встановлення істотності порушення орендарем договору підстав для задоволення позову щодо розірвання договору оренди землі немає (постанова Верховного Суду України від 11.10.2017 у справі № 732/174/17[7]).

Водночас, саме поняття «істотне порушення» є оціночною категорією та законодавчо не охарактеризоване конкретними часовими рамками чи грошовою сумою. У зв’язку із цим важко прогнозувати, чи буде визнана судом істотним порушенням сплата орендної плати на декілька днів пізніше або на кілька десятків гривень менше. Тому задля уникнення можливості дострокового розірвання договору оренди землі на вимогу орендодавця радимо своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за землю.

Наслідки розірвання договору оренди земельної ділянки можна розділити на дві групи – загальні та спеціальні. Перші вміщені у ст.653 ЦКУ та зводяться до того, що у разі розірвання договору оренди землі зобов’язання сторін припиняються, а сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено таким договором. Якщо договір розірваний у зв’язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих таким розірванням.

Спеціальні наслідки розірвання договору оренди земельної ділянки сільгосппризначення містить спеціальний нормативно-правовий акт – Закон про оренду землі. Отож, у випадку розірвання договору оренди землі земельна ділянка підлягає поверненню орендарем орендодавцеві на умовах, визначених договором. При цьому орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. Якщо орендар не виконує свого обов’язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки, він зобов’язаний відшкодувати орендодавцю завдані цим збитки (ст.34 Закону про оренду землі).

Крім того, у разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах. Такий наслідок не настає у разі, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням самим орендодавцем своїх договірних зобов’язань.

У випадку, коли договір оренди землі розірваний за погодженням сторін, кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування понесених нею збитків відповідно до закону (ст.32 Закону про оренду землі).

Розірвання договору оренди земельної ділянки в разі прийняття рішення про надання її для суспільних потреб здійснюється за умови повного відшкодування орендарю і третім особам шкоди, спричиненої цим, зокрема витрат, пов’язаних з виділенням частини земельної ділянки в окрему земельну ділянку та укладенням нового договору оренди.

Слід враховувати, що розірвання договору оренди землі вчиняється в такій самій формі, що й сам договір. Момент припинення зобов’язань за розірваним договором оренди землі визначає ч.3 ст.653 ЦКУ – ним є момент досягнення сторонами домовленості про таке розірвання, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни, або ж момент набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору.

Пролонгація та поновлення договорів оренди землі

Говорячи про пролонгацію договору оренди зазвичай мають на увазі процедуру поновлення такого договору, передбачену ст. 33 Закону про оренди землі. Навіть Верховний Суд вживає ці поняття як синоніми[8]. Тож в подальшому притримуватимемось цього підходу і ми.

З аналізу вказаної норми слідує, що нею закріплено дві окремі правові підстави поновлення договору оренди землі:

  • переукладення договору оренди землі на новий строк (частини 1-5);
  • т. зв. «автоматичне» поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах (ч. 6).

Слід враховувати, що обов’язковою умовою наявності у орендаря переважного права на поновлення договору оренди землі є належне виконання ним своїх зобов’язань за договором. Тому якщо орендар несвоєчасно сплачуватиме орендну плату за договором або використовуватиме земельну ділянку всупереч умовам договору (наприклад, забруднюватиме землю, не вноситиме добрива тощо), то він може втратити перевагу перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Перша із вказаних вище підстав застосовується тоді, коли є потреба змінити істотні умови договору оренди землі. Якщо ініціатором змін є орендодавець, то причиною такої ініціативи зазвичай є поява іншого потенційного орендаря, що пропонує за цю земельну ділянку більшу орендну плату. Саме тут і має працювати переважне право попереднього добросовісного орендаря на укладення договору оренди на новий строк, механізм застосування якого закріплений у перших п’яти частинах ст. 33 Закону про оренди землі. До речі, цей механізм повністю узгоджується з положеннями ст. ст. 764 та 777 ЦКУ.

Принципово інший підхід закладений у ч. 6 ст. 33 Закону про оренди землі: у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Такий механізм застосовується у випадку, коли у сторін договору немає потреби коректувати досягнуті раніше домовленості, і вони не бажають припиняти орендні відносини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц[9] та Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 21.02.2018 у справі № 917/773/17[10] дійшли обґрунтованого висновку, що передбачені ст. 33 Закону про оренди землі дві правові підстави поновлення договору оренди землі є різними за своєю правовою природою, механізмом застосування та правовими наслідками. А тому вони не можуть бути застосовані одночасно.

З огляду на це орендар, вирішуючи питання про поновлення договору оренди на новий строк, має одразу визначитись, який з описаних вище двох шляхів він обирає. Адже якщо орендар пройде досудову процедуру поновлення договору оренди за ч. ч. 1-5 ст. 33, а позовні вимоги обґрунтовуватиме ч. 6 ст. 33, це може мати наслідком відмову судом у задоволенні такого позову.

Яскравим прикладом описаної ситуації є у постанова від 21.02.2018 у справі № 917/770/17[11], де Верховний Суд зазначив, що «сам лише факт спливу місячного строку за відсутністю листа-повідомлення орендодавця про заперечення в поновленні договору оренди, разом з іншими підставами, вказаними в ч. 6 ст. 33 Закону про оренду землі, не може свідчити про автоматичне поновлення договору оренди землі за наявності вже погоджених сторонами змін істотних умов договору оренди. . . . Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем вибрано невірний спосіб захисту свого порушеного права, що має наслідком відмову у даному позові з заявлених підстав та за заявленими вимогами, однак дана обставина не звільняє позивача від обов’язковості укладання додаткової угоди з відповідачем на погоджених ними умовах відповідно до вимог ч. 5 ст. 33 Закону про оренду землі».

Обравши правову підставу, орендар має і поводитись певним чином, аби правильно поновити договір. Розглянемо таку поведінку детально.

Алгоритм поновлення договору за ч. ч. 1-5 ст. 33

В загальному він виглядає наступним чином:

До вказаного у етапі І листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі потрібно додати проект додаткової угоди до договору, де відобразити нову редакцію пунктів договору, які орендар бажає змінити.

Такого листа необхідно направити не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. Однак якщо договором передбачений строк тривалістю більше місяця, то орендар має повідомити орендодавця у такий передбачений договором строк.

У разі смерті фізичної особи – орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі, орендар про намір реалізувати своє переважне право має повідомляти спадкоємця земельної ділянки. Зробити це він повинен протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку до спадкоємця.

Повідомлення про поновлення договору оренди та додаткову угоду радимо направляти цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення. Або ж вручати ці документи орендодавцю наручно під його розписку про отримання.

Дотримання цих правил не буде зайвим, оскільки судові інстанції неоднозначно вирішують питання щодо належних та достатніх доказів повідомлення орендодавця про переважне право орендаря на поновлення договору оренди землі. Так, Верховний Суд у постанові від 10.01.2019 у справі № 904/9158/17[12] дійшов висновку, що на підтвердження цього факту достатньо рекомендованого відправлення на адресу орендодавця (ф. 103). Однак при вирішенні справи 594/340/17[13] Верховний Суд був більш суворим – він зазначив, що належним доказом у даному випадку є повідомлення про вручення орендодавцю листа-повідомлення разом із додатковою угодою до договору оренди землі.

При реалізації етапу ІІ слід враховувати, що законодавець надає орендодавцю місячний строк для розгляду надісланого орендарем листа-повідомлення, перевірки проекту додаткової угоди на відповідність вимогам законодавства та узгодження із орендарем змін до договору.

За наявності згоди зі всіма умовами додаткової угоди, надісланої орендарем, орендодавець її підписує, завершуючи тим самим процес поновлення договору. Якщо земельна ділянка належить до державної чи комунальної власності, підписанню додаткової угоди передує прийняття місцевою радою чи органом державної влади рішення про поновлення договору оренди землі.

Якщо орендодавець заперечує проти поновлення договору оренди землі, він у той же місячний строк має надіслати орендарю відповідний лист-повідомлення про таке заперечення.

У листі орендодавця мають бути зазначені конкретні законодавчі приписи (вимоги закону), яким не відповідає повідомлення орендаря та/або проект направленої ним додаткової угоди. Так само у випадку незгоди із запропонованими орендарем змінами до договору оренди землі, орендодавець має запропонувати свою редакцію таких умов договору На цьому наголошує Верховний Суд у постанові від 10.01.2019 у справі № 918/850/17[14].

При цьому якщо згоди щодо зміненого розміру орендної плати чи інших істотних умов договору сторонам досягнути не вдалося, то переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Реалізація етапу ІІІ окрім позасудового (добровільного) порядку можлива і з залученням суду. Так, якщо впродовж місячного строку орендодавець безпідставно не підписує додаткову угоду (необґрунтовано відмовляє, несвоєчасно заперечує, зволікає у підписанні), орендар вправі звернутися до суду за захистом своїх прав.

Обґрунтовувати свої вимоги йому варто посиланням на ч. 11 ст. 33 Закону про оренди землі. В такому разі належним способом захисту прав орендаря буде позов про визнання додаткової угоди укладеною на нових узгоджених істотних умовах[15].

У позові варто обґрунтувати наявність та додати докази на підтвердження таких фактів:

  • належного виконання орендарем своїх обов’язків за договором оренди землі;
  • своєчасного повідомлення орендодавця про намір орендаря скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк;
  • надіслання разом із листом-повідомленням проекту додаткової угоди до договору;
  • надання обома сторонами згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі;
  • відсутності протягом місяця заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди на новий строк.

Наявність саме цих юридичних фактів має встановити суд для визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно із частинами 2-5 ст.33 Закону про оренду землі. Про це зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц[16], висновки якої згідно із новими редакціями процесуальних кодексів України мають враховувати нижчестоящі суди при застосуванні зазначеної статті.

Поновлення договору оренди землі за «мовчазною згодою»

З буквального тлумачення ч.6 ст.33 Закону про оренди землі слідує, що для поновлення договору оренди на її підставі необхідна наявність лише двох обставин:

  • продовження користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди землі; та
  • відсутність протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

За одночасної наявності таких обставин законодавець встановлює, що «договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах».

А це означає, що за такого формулювання договір оренди має пролонгуватися автоматично, в силу закону, без оформлення поновлення договору будь-якими документами (в т.ч. додатковими угодами).

Однак вже наступним реченням ч.6 ст.33 Закону про оренди землі законодавець фактично нівелює конструкцію автоматичного поновлення, зазначаючи про необхідність укладення додаткової угоди та визначаючи осіб, уповноважених на підписання такої угоди.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй останній постанові з цього приводу (від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц[17]) зазначила, що для поновлення договору оренди на підставі ч. 6 ст. 33 Закону про оренди землі потрібно доводити наявність не двох фактів (про які йшлося вище), а п’яти. Ними є:

  • належне виконання орендарем своїх обов’язків за договором оренди землі;
  • повідомлення орендодавця до закінчення строку дії договору про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк (за процедурою та зі застереженнями, вказаними у етапі І попереднього розділу);
  • надіслання разом із листом-повідомленням проекту додаткової угоди до договору;
  • продовження користування орендарем земельною ділянкою;
  • відсутність протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду поширила ч.1 ст.33 на випадок автоматичного поновлення договору оренди за ч.6 цієї статті, чим фактично «стерла» принципові відмінності між ними.

Така ситуація зумовлена відсутністю чіткого визначення терміну «переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору оренди землі», а також неврегульованістю питання застосування такого переважного права до автоматичної пролонгації договору оренди землі, яка закріплена у ч.6 ст.33.

І хоча окремі колегії Верховного Суду повертаються до концепції «мовчазної згоди» орендодавця на пролонгацію договору (тобто, достатність встановлення лише такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування)[18], проте численними[19] є і випадки цілковитого та беззастережного дотримання наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

Разом із тим, оскільки ч.6 ст.33 Закону про оренди землі передбачає підписання додаткової угоди до договору оренди землі, Верховний Суд наразі непохитний у думці, що належним судовим способом захисту інтересів орендаря є подання позову про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк із викладенням у судовому рішенні змісту такої угоди[20].

Верховний Суд при цьому керується тим, що «сама по собі вимога про визнання поновленим договору оренди землі не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов’язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди. Тому вимога про визнання поновленим договору оренди землі не є належним способом захисту у розумінні положень чинного законодавства».

Тож допоки така судова практика не зміниться, сумлінні орендарі можуть забути про автоматичну пролонгацію договорів оренди землі. Наразі їм потрібно діяти активно:

  • не пізніше, ніж за місяць до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про свій намір поновити договір на підставі ч.6 ст.33 Закону про оренди землі;
  • додати до повідомлення проект додаткової угоди про поновлення договору на тих же умовах і на той же строк;
  • за відсутності заперечень орендодавця проти цього протягом одного місяця після закінчення строку договору наполегливо домагатись підписання додаткової угоди про поновлення договору.

Якщо орендодавець адекватно не реагуватиме на таку вимогу, радимо не зволікати із зверненням до суду та визнавати додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки укладеною у судовому порядку. Інакше існує ризик того, що Ваша земля матиме іншого користувача.

 

[1] Закон України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17.11.2009 № 1559-VI.

[2] Див., наприклад, постанову ВС від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81038890).

[3] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78529831

[4] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81425702

[5] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80854556

[6] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78589200

[7] http://reyestr.court.gov.ua/Review/69649858

[8] Див. постанову від 18.04.2019 у справі №625/166/18 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81287135).

[9] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73532500

[10] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72448639

[11] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72448743

[12] http://reyestr.court.gov.ua/Review/79207554

[13] Постанова ВС від 12.12.2018 у справі № 594/340/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78715536).

[14] http://reyestr.court.gov.ua/Review/79207509.

[15] Там же.

[16] http://reyestr.court.gov.ua/Review/73532500

[17] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73532500

[18] Див., наприклад, постанову ВС від 25.04.2019 у справі № 908/913/18 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81435248).

[19] Із останніх – постанова ВС від 24.04.2019 у справі № 391/355/16-ц (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81394216).

[20] постанови Верховного Суду: від 25.04.2019 у справі № 908/913/18, від 19.03.2019 у справі № 908/2484/17, від 19.03.2019 у справі № 908/1805/17, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.


Шановний Відвідувачу мого сайту!

Мені дуже приємно, якщо ця стаття допомогла Вам знайти відповіді на Ваші запитання.

Водночас, кожна ситуація має свої нюанси, а врахувати їх всі в одній статті неможливо. Тож якщо Ви маєте додаткові запитання, в коментарі до цієї статті Ви можете їх написати, а відповідь я надам негайно після оплати Вами 230 грн (це вартість 6 хвилин моєї роботи та мінімальна оплачувана одиниця надання послуг у нашій Фірмі). У випадку, коли запитання виявляться надскладними і для відповіді мені знадобиться більше часу, я повідомлю Вам про це одразу після отримання Ваших запитань.

На сайті відображатимуться лише коментарі, які не потребуватимуть надання відповідей правового характеру, а також ті, які містять додаткові запитання, відповіді на які оплачені у вказаному вище розмірі.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *