Власник земельної ділянки – іноземець: що з правом власності?

Опубліковано: AgroUA № 5 за травень 2019 рік, стор. 4-5.

Запитання: фізособа – громадянин України у 2009 році отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку. Ця земельна ділянка була передана в оренду сільгосппідприємству. Пізніше ця фізособа виїхала з України до Росії (2010 рік) і отримала громадянство Росії.

Чи має право вона укладати новий договір оренди (попередній договір закінчився), маючи при цьому громадянство іншої країни?

Відповідь: Частиною 2 ст.374 Цивільного кодексу України 16.01.2003 № 435-IV (далі – ЦКУ) встановлено, що іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону.

Таким законом насамперед є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (ЗКУ), відповідно до ч.2 ст.81 якого іноземним громадянам дозволяється набувати у власність земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів для будь яких потреб, а за межами населених пунктів – для обслуговування та експлуатації розташованих на них об’єктів нерухомого майна, що належать іноземцям на праві приватної власності.

Разом із тим, іноземцям заборонено отримувати у власність землі сільськогосподарського призначення (ч.5 ст.22 ЗКУ).

Щоправда, частиною 4 ст.81 Земельного кодексу України допускається можливість отримання такими особами земель (земельних ділянок) сільськогосподарського призначення у спадщину. Але, набувши земельну ділянку у власність шляхом спадкування, громадянин іншої держави зобов’язаний протягом одного року з моменту набуття права власності на земельну ділянку здійснити її відчуження іншій фізичній чи юридичній особі України, яка згідно із законодавством України має право володіти земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на праві власності.

При цьому ні статті 22, 81 ЗКУ, ні інші законодавчі норми не містять особливостей (уточнень) щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення особами, які отримали у власність ці ділянки у статусі громадянина України, а згодом втратили такий статус.

Законодавством України також не передбачено, що вказані особи втрачають право власності на зазначені земельні ділянки автоматично (в силу закону), в тому числі і зі спливом певного строку.

Тож допоки громадянин РФ у примусовому порядку не буде позбавлений права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (про це йтиметься нижче), він у відповідності до ст. 41 Конституції України та прийнятих на її підставі нормативно-правових актів вправі розпоряджатися земельною ділянкою сільгосппризначення на власний розсуд, в тому числі і передавати в її оренду.

Окрім того, варто враховувати, що іноземцем відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI та ст.1 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III визнається особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Водночас, законодавство Російської Федерації дозволяє подвійне громадянство. При цьому згідно зі ст.20 Закону України «Про громадянство України» громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов’язки громадянина України.

Отже, сам по собі факт набуття громадянства РФ не позбавляє особу українського громадянства. А тому до видання вказаного вище указу Президента України громадянин РФ користується, у тому числі, правами та обов’язками громадянина України щодо землі.

Що стосується позбавлення іноземця права власності на земельну ділянку сільгосппризначення, то слід керуватися наступним. Відповідно до ч.1 ст.348 ЦКУ якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов’язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Стаття 145 ЗКУ також містить умови припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на такому праві. У таких випадках земля підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу права власності. За невиконання власником вказаного обов’язку протягом встановленого строку, така земельна ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Гадаємо, що наведені норми можуть бути застосовані і у розглядуваному випадку. Принаймні, такої позиції притримуються Мінагрополітики та Мінюст у листах від 16.06.2009 № 37-17-1-16/9995 та від 09.06.2009 № С-14667-23 відповідно.

Судові установи також схиляються до такої точки зору. Так, Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у рішенні від 21.02.2019 у справі № 396/2100/18[1] зазначив, що «землі сільськогосподарського призначення на постійній основі можуть належати лише тільки громадянину України . . . Тож після отримання в 2015 році громадянства Російської Федерації позивач мав би протягом року відчужити належну йому земельну ділянку сільгосппризначення громадянину України . . .».

Відтак, іноземець може бути примусово позбавлений права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення лише за відповідним судовим рішенням.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 16.01.2013 № 10-71/0/4-13 зазначив, що позивачем у справах про примусове відчуження іноземцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути відповідні органи прокуратури у межах повноважень, визначених законодавством України.

Принагідно зауважимо, що якщо Запитувач пропустив річний строк на добровільне відчуження землі сільгосппризначення з моменту набуття громадянства РФ, нотаріус з цієї причини може відмовити йому у посвідченні відповідного договору. У такому разі іноземцеві для отримання можливості юридичного оформлення відчуження належної йому на праві власності земельної ділянки доведеться звертатися до суду із позовом про поновлення строку для такого відчуження[2].

 

[1] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80070541

[2] Див., наприклад, рішення Кілійського районного суду Одеської області від 10.01.2019 у справі № 502/1920/18 – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79600119, рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 29.11.2018 у справі № 129/2142/18 – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79191593.


Шановний Відвідувачу мого сайту!

Мені дуже приємно, якщо ця стаття допомогла Вам знайти відповіді на Ваші запитання.

Водночас, кожна ситуація має свої нюанси, а врахувати їх всі в одній статті неможливо. Тож якщо Ви маєте додаткові запитання, в коментарі до цієї статті Ви можете їх написати, а відповідь я надам негайно після оплати Вами 230 грн (це вартість 6 хвилин моєї роботи та мінімальна оплачувана одиниця надання послуг у нашій Фірмі). У випадку, коли запитання виявляться надскладними і для відповіді мені знадобиться більше часу, я повідомлю Вам про це одразу після отримання Ваших запитань.

На сайті відображатимуться лише коментарі, які не потребуватимуть надання відповідей правового характеру, а також ті, які містять додаткові запитання, відповіді на які оплачені у вказаному вище розмірі.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *