Коментар до постанови ВС від 20.06.2018 у справі № 813/3819/17

Опубліковано: БухгалтеріяUA № 13 від 24.09.2018 – стор. 5253.

Значна частина спорів щодо сплати орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності виникають з огляду на те, що така орендна плата, з одного боку, є обов’язковим платежем у складі податку на майно (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст. 288 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, далі – ПКУ), а з іншого – вона сплачується на підставі цивільно-правового договору, який є обов’язковим для виконання сторонами на умовах, визначених у ньому.

Саме ці два «полюси» зумовлювали та зумовлюють діаметрально протилежні судові рішення у спорах цієї категорії. Головні висновки вказаних двох підходів полягають у наступному:

Перший підхід. Зміна розміру орендної плати за державні чи комунальні землі відбувається виключно в результаті внесення сторонами або судом змін у відповідний договір оренди землі. І хоча законодавча зміна розміру складових, що впливають на розмір орендної плати, є підставою для перегляду встановленого договором розміру такої плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної плати, а відтак – і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов’язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями (постанова Верховного Суду України від 11.06.2013 у справі № 21-166а13[1]).

Другий підхід. У разі зміни уповноваженим органом (законодавцем, місцевою радою) показника, який є визначальним для розміру орендної плати, такий розмір визначається із врахуванням нового значення цього показника. При цьому до моменту внесення відповідних змін до договору оренди землі розмір орендної плати за землі державної чи комунальної власності в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений законом. А тому вищими судовими інстанціями відхилялись доводи скаржника щодо неможливості односторонньої зміни орендної плати та внесення відповідних змін до договору оренди землі державної чи комунальної власності та, як наслідок, – відмовлялось у скасуванні відповідних ППР (постанова Верховного Суду України від 02.12.2014 у справі № 21-274а14[2], постанова Верховного Суду від 15.08.2018 у справі № 823/4099/13-а[3]).

Остання позиція була панівною з кінця 2014 року і аж донедавна. Однак коментована постанова ВС від 20.06.2018 у справі № 813/3819/17 може стати «першою ластівкою» на шляху повернення судами до першої, більш виваженої, позиції.

Так, згідно з п.288.4 ПКУ та ч.2 ст.21 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV (надалі – Закон про оренду землі) розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. При цьому відповідно до п.288.1 ПКУ підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Істотною умовою такого договору у відповідності до ч.1 ст.15 Закону про оренду землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (ЦКУ) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно зі ст.629 ЦКУ договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відтак, за відсутності рішення суду про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, такий договір є правомірним та обов’язковим для виконання сторонами.

При цьому у відповідності до ст.30 Закону про оренду землі зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін, а в разі недосягнення згоди спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.653 ЦКУ у разі зміни договору зобов’язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Таким чином, платник зобов’язаний сплачувати більший розмір орендної плати з настанням дати:

– набрання чинності додатковою угодою про внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині збільшення розміру орендної плати (в разі зміни договору за домовленістю сторін);

– набрання законної сили рішенням суду про таку зміну договору (в разі вирішення спору в судовому порядку).

Відтак, Верховний Суд у коментованій постанові дійшов цілком обґрунтованого висновку, що податковий орган, який є не суб’єктом цивільно-правових відносин у цій справі, прийнявши податкове повідомлення-рішення, фактично змінив умови договору в частині визначення збільшення розміру орендної плати, що в свою чергу є порушенням норм матеріального права та умов договору. При цьому суд касаційної інстанції навіть запозичив формулювання правової позиції Верховного Суду України, вміщене у постанові від 11.06.2013 у справі № 21-166а13, стосовно того, що зміна індексації нормативної грошової оцінки «є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками. Зазначене не тягне автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної плати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов’язання з орендної плати за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням».

Залишається лише сподіватися, що Верховний Суд і надалі триматиме цей курс та укорінить таку практику у всіх спорах щодо скасування ППР, за якими орендна плата нарахована у розмірі вищому, ніж закріплений у відповідному договорі оренди державної чи комунальної землі.

[1] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32532868

[2] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42010791

[3] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74028821


Шановний Відвідувачу мого сайту!

Мені дуже приємно, якщо ця стаття допомогла Вам знайти відповіді на Ваші запитання.

Водночас, кожна ситуація має свої нюанси, а врахувати їх всі в одній статті неможливо. Тож якщо Ви маєте додаткові запитання, в коментарі до цієї статті Ви можете їх написати, а відповідь я надам негайно після оплати Вами 230 грн (це вартість 6 хвилин моєї роботи та мінімальна оплачувана одиниця надання послуг у нашій Фірмі). У випадку, коли запитання виявляться надскладними і для відповіді мені знадобиться більше часу, я повідомлю Вам про це одразу після отримання Ваших запитань.

На сайті відображатимуться лише коментарі, які не потребуватимуть надання відповідей правового характеру, а також ті, які містять додаткові запитання, відповіді на які оплачені у вказаному вище розмірі.


One thought on “Коментар до постанови ВС від 20.06.2018 у справі № 813/3819/17

  1. Доброго дня!
    Дякую за Ваш коментар!
    Можливо комусь буде цікавим та корисним і мій допис.
    Маю аналогічну справу, але ситуація у мене ще цікавіша.
    В 2006 році з міською радою укладено договір оренди земельної ділянки.
    З 2006 по 2019 роки подавали декларації та сплачували орендну плату за землю в розмірі вказаному в договорі оренди з урахуванням індексації.
    Податкова без перевірки в 2019 р. видає ППР про донарахування за три попередні роки (2017-2019) суми орендної плати з посиланням на рішення господарського суду 2014 р. про збільшення розміру орендної плати.
    В то й же час Прокуратура в інтересах міської ради, з посиланням на розрахунки податківців, теж звернулась до Господарського суду з позовом про стягнення донарахованої суми орендної плати за той же самий період. При цьому прокуратура в господарському суді залучила податкову до участі у справі в якості третьої сторони на боці позивача, тобто прокуратури і міської ради. Договір оренди, період для донарахування, тобто підстави донарахування, ті ж самі.
    Господарський суд позов прокурора в інтересах міської ради задовільняє. Стягує донараховані суми оренди за землю.
    В цій ситуації в порядку КАС України до окружного адміністративного суду оскаржуються видані податковою ППР. Адміністративний суд в задоволенні позову відмовляє, ППР залишає в силі.
    Відтак, на даний час, створилась ситуація, при якій існує ДВА зобов’язання (рішення суду і ППР) за якими з орендаря з підстав діючого договору оренди землі має бути ПОДВІЙНО стягнуто суми оренди за землю за одні і ті ж самі періоди. Одна сума за рішенням господарського суду, а інша, за той же період і з посиланням на той же договір оренди, на підставі виданих податківцями ППР.
    В цьому контексті актуальним є питання хто і на якій підставі має право донараховувати орендну плату, а наступне вже притання хто має право на стягнення.
    На даний час, враховуючи наявність двох судових рішень різних юрисдикцій, маємо невизначеність з приводу підсудності справ по стягненню донарахованих сум орендної плати.
    Апеляційні суди навряд чи вирішать це питання.
    Питання підсудності – питання Великої Палати ВС.
    То ж сподіваюсь, що з цих питань будемо мати правову позицію Великої Палати ВС.
    Адвокат В. Петренко

Залишити відповідь до Віталій Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *