Страхування КАРГО при автоперевезеннях: як побудувати договірні відносини

Опубліковано: Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства. Автотранспортні вантажоперевезення: облікові, юридичні і страхові аспекти. – квітень 2017 року. – стор. 55-59.

Із розвитком торгівлі виникли та набули поширення й інші види діяльності, які «обслуговують» купівлю-продаж. Одним з них є страхування. Послідовність появи транспортних засобів зумовила і порядок страхування вантажів: спершу почали страхувати вантажі за морських перевезень, потім – наземних, насамкінець – повітряних. На сьогодні в питаннях страхування немає принципової різниці, яким видом транспорту перевозиться вантаж, – правила у всіх випадках дуже подібні.

В Україні для позначення цього виду страхування часто вживають термін «страхування КАРГО», запозичивши для цього слово іспанського походження «сargo» (навантаження), що в міжнародній практиці перевезень отримало значення «вантаж». Цей вид страхування слід відрізняти від страхування КАСКО, за яким страхується сам транспортний засіб, а не вантаж, який ним перевозиться.

Загальні положення про відносини страхування вантажів

Незалежно від виду транспорту, за українським законодавством страхування вантажів не є обов’язковим. Це вид добровільного страхування.

Відносини страхування вантажів регулюються, насамперед, главою 67 ЦКУ та Законом про страхування[1].

Досить поширеною є практика, коли сторони договору купівлі-продажу нехтують страхуванням вантажу при його перевезенні, заспокоюючи себе наявністю полісу страхування відповідальності перевізника. Однак часто вони не розуміють різницю між цими двома видами страхування. Насамперед, вони різняться об’єктами страхування – в першому випадку ним є певне майно (тому і страхування називається майновим), в другому – зобов’язання перевізника щодо відшкодування заподіяної ним шкоди. Відповідно, при страхуванні відповідальності страхова компанія в разі настання страхового випадку відшкодує лише збитки, які спричинені з вини перевізника. Тому при пошкодженні вантажу через форс-мажорні обставини чи неправомірні дії третіх осіб власник (вантажовідправник, вантажоотримувач) не отримає жодної копійки компенсації.

Та навіть якщо вину перевізника в пошкодженні вантажу буде доведено, за полісом відповідальності страхова сума не перевищуватиме встановленого полісом ліміту (для наземних транспортних засобів – 50 тис. грн[2]). Тож якщо вартість вантажу значно перевищує ліміт за полісом, стягнути суму збитків понад такий ліміт можна буде лише з винного перевізника.

Натомість при страхуванні вантажу отримати від страховика компенсацію можливо практично за будь-якої причини пошкодження майна – стихійного лиха, викрадення, нещасного випадку, поганих дорожніх умов… Та й збитки страхова компанія покриє повністю. Щоправда, для цього потрібно правильно обрати форму покриття, про що йтиметься далі.

Отож, страхувальниками можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи – вантажовідправники чи вантажоодержувачі. Зазвичай зобов’язана застрахувати майно особа визначається сторонами в договорі купівлі-продажу. Однак якщо сторони для визначення умов поставки при автомобільних перевезеннях обрали в договорі (в т.ч. зовнішньоекономічному) CIP Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Правила ІНКОТЕРМС), то страхування вантажу вже є обов’язком, а не правом, і обов’язок цей покладається на продавця.

Страхування продавцем товару обов’язкове і для терміну CIF Правил ІНКОТЕРМС, але виконання договору за цими умовами можливе лише з використанням водного транспорту, що не є предметом цього збірника.

В інших випадках сторони договору купівлі-продажу самі вирішують, чи бажають вони застрахувати вантаж, від яких ризиків та на кого покладається обов’язок застрахувати майно. Крім того, сторони можуть домовитись, що договір страхування вантажу укладатиметься однією із них на користь іншої, оскільки ст.979 ЦКУ передбачає можливість укладення страхувальником договору страхування на користь третьої особи, а ст.985 ЦКУ – також замінити таку третю особу (вигодонабувача) до настання страхового випадку.

Щодо страховиків, то вони повинні мати ліцензію, причому відповідно до п.2.12 Ліцензійних умов[3] ліцензія має бути саме на здійснення добровільного страхування вантажів та багажу (вантажобагажу).

При виборі страховика не слід орієнтуватися виключно на розмір страхових внесків чи страхових тарифів. Доцільно вивчити репутацію страховика у доступних джерелах інформації (ЗМІ, Інтернет), а також з’ясувати кількість та суть судових спорів щодо стягнення страхового відшкодування зі страховика (з Єдиного державного реєстру судових рішень – http://www.reyestr.court.gov.ua), аби потім не воювати за страхове відшкодування.

Страхувальник може застрахувати один і той же вантаж у декількох страховиків, але при укладенні другого та наступних договорів страхування він має повідомити страховиків про інші договори страхування, укладені раніше щодо цього ж майна. Якщо страхувальник приховає цей факт, новий договір страхування є нікчемним (тобто недійсним в силу закону).В разі багаторазового страхування одного і того ж вантажу, кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування. Однак якщо загальна страхова сума перевищує дійсну вартість вантажу, то страховики виплатять страхове відшкодування в розмірі дійсної вартості майна (ч.19 ст.9 Закону про страхування).

Страхування одного і того ж вантажу кількома страховиками можливе і за іншої процедури – співстрахування. Але в такому разі вантаж страхується не за декількома, а за одним договором страхування, в якому повинні міститися умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика.

Лише префікс відрізняє співстрахування від терміну «перестрахування». Однак співзвучність в цьому разі не означає подібність, оскільки процес перестрахування жодним чином не стосується страхувальника: відповідальним перед страхувальником у повному обсязі залишається лише один страховик. Той, з яким укладено договір страхування вантажу (ч.5 ст.12 Закону про страхування). А перестрахування – це страхування страховика, об’єктом якого є ризик виконання останнім частини своїх обов’язків перед страхувальником. Відтак, перестраховик не має зобов’язань перед страхувальником вантажу щодо виплати страхового відшкодування в разі настання страхового випадку, з огляду на що і страхувальник не вправі вимагати від перестраховика здійснення такої виплати.

Загальні умови і порядок здійснення страхування вантажів визначаються відповідними правилами страхування, що встановлюються конкретним страховиком самостійно відповідно до вимог Закону про страхування. Правила страхування вантажів та багажу (вантажобагажу)повинні містити відомості, передбачені ч.2 ст.17 Закону про страхування, та бути зареєстрованими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг).

Договір страхування вантажів укладається відповідно до правил страхування вантажів та багажу (вантажобагажу). Тож страхувальнику для вибору найбільш оптимальних для себе умов страхування серед декількох страховиків достатньо вивчити такі їхні правила. Ознайомлення страхувальника з умовами та правилами страхування відноситься до обов’язків страховика, внаслідок чого страхові компанії зазвичай розміщують правила страхування на своїх веб-сайтах. Тому ознайомитись із ними страхувальник може за допомогою будь-якого гаджету із доступом до Інтернету.

Зміст договору страхування вантажів

Всі умови будь-якого договору складають його зміст. Для того, аби договір вважався укладеним, сторони мають досягти згоди з усіх істотних умов такого договору. При цьому істотні умови поділяються на два види: ті, що законом визнані такими для договору даного виду, та ті, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Законодавчо визначені істотні умови договору страхування вантажів містяться в ст.982 ЦКУ та ч.4 ст.16 Закону про страхування. Це: назва документа; назва та адресу страховика;прізвище, ім’я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім’я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса;зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків;розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;страховий тариф; строк дії договору;порядок зміни і припинення дії договору;умови здійснення страхової виплати;причини відмови у страховій виплаті; права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;підписи сторін.

Жирним шрифтом виділені істотні умови, на які слід звернути особливу увагу при укладенні договору страхування вантажів.

Так, предметом страхування може бути практично будь-яке майно – від продуктів харчування, промислових товарів і аж до вантажів навалом і насипом (руда, вугілля, зернові, лісоматеріали, добрива тощо).

Договір страхування може укладатися на перевезення однієї партії вантажу (т.зв. разовий договір) або на декілька. В останньому випадку договір страхування укладається на певний період і зветься генеральним договором страхування. Зазвичай він укладається в разі систематичних перевезень різних партій однорідного майна на подібних умовах, що значно спрощує процедуру оформлення відносин страхування. В разі потреби перевезення чергової партії вантажу страхувальник направляє страховику заяву-повідомлення, де зазначає всі визначені договором необхідні відомості (характеристики вантажу, транспорт, шлях прямування, вартість майна тощо). Розрахунки за поліси проводяться в кінці певного періоду залежно від домовленості сторін (як правило, місяця). На вимогу страхувальника страховик зобов’язаний видати за окремими відправками вантажів, що підпадають під дію генерального договору, поліси або страхові сертифікати. У разі невідповідності змісту поліса або страхового сертифіката генеральному договору (полісу) перевага віддається полісу або страховому сертифікату.

Так, Вищий господарський суд України в постанові від 25.10.2007 р. у справі
№ 18/207[4] прийняв до уваги положення страхового сертифікату, виданого відповідно до генерального договору страхування вантажу, та зробив висновок про розповсюдження страхування за ним також на випадок крадіжки, незважаючи на відсутність прямої вказівки на такий випадок у договорі генерального договору страхування вантажу.

Відповідальність страховика перед страхувальником при настанні страхового випадку обмежується страховою сумою, розмір якої встановлюється в межах вартості майна за його місцезнаходженням за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору. Однак сторони можуть визначити й інший розмір страхової суми. Так, якщо страхова сума становить певну частку вартості застрахованого майна, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених за страховою подією збитків. При цьому страхова сума може бути встановлена як відносно окремого страхового випадку, так і по групі страхових випадків або договору страхування у цілому.

Важливо, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. З огляду на це, вирішуючи спори про стягнення страхового відшкодування, суди мають встановити особу, якій власне і завдано збитків в результаті настання страхового випадку. Для цього суди досліджують не лише договір страхування вантажу, а й договір купівлі-продажу (поставки), за яким такий вантаж перевозився. Так, встановивши, що на час втрати вантажу страхувальник вже не був його власником, Вищий господарський суд України погодився із судами попередніх інстанції про відсутність у зв’язку з цим і факту заподіяння страхувальнику прямих фактичних збитків. А тому вважав правомірною відмову судів у задоволенні позовних вимог страхувальника про стягнення страхового відшкодування (постанова від 11.11.2009 р. у справі № 6/035-09[5]).

Страхові випадки зазвичай згруповані страховиком у т.зв. форми покриття, із яких обирається одна, найбільш прийнятна для конкретного вантажу, яка і закріплюється в договорі страхування.

У законодавстві групування страхових ризиків можна спостерігати в Правилах страхування вантажів, затверджених ще Міністерством фінансів СРСР 24.12.1990 р. за № 140.Правилами передбачається страхування за однією із двох умов – «з відповідальністю за всі ризики» та «без відповідальності за ушкодження».

Та частіше страховики в Україні, як і у всьому світі, використовують для визначення власних форм покриття Умови страхування вантажів (Institute Cargo Clauses) Інституту лондонських страховиків (Institute of London Underwriters), які припускають три форми покриття: «З мінімальним покриттям» за умовами C, «Із середнім покриттям» за умовами B і «З найбільш широким покриттям» (all risks) за умовами A.В кожній із визначених страховиком форм покриття міститься перелік страхових випадків, за настання будь-якого із них страховик зобов’язаний сплатити страхувальнику страхове відшкодування.

Як правило, умови із середнім покриттям не включають страхові випадки, пов’язані із навмисними неправомірними діями третіх осіб (зокрема, крадіжка), а умови із мінімальним покриттям – ще й землетрус, виверження вулкану, удар блискавки, пошкодження/втрата при вантаженні і розвантаженні та ін. Мінімальна форма покриття обирається, передусім, страхувальниками, які зобов’язані отримати страховий захист у своїй країні (зокрема, при обранні сторонами умов поставки CIP за Правилами ІНКОТЕРМС).

Водночас, в Правилах страхування вантажів та багажу (вантажобагажу) напевне будуть зазначені ситуації, які страховик не визнаватиме страховими випадками.

Такі винятки можуть бути запозичені страховиком з п.6 Правил страхування вантажів 1990 року та/або Умов страхування вантажів Інституту лондонських страховиків, згідно із якими за усіх форм покриття не відшкодовуються збитки, що сталися внаслідок військових дій, військових заходів, революції, страйку, локауту, паніки і їх наслідків;прямої або непрямої дії атомного вибуху, радіоактивного зараження; провини, умислу або грубої необережності страхувальника чи його представника; особливих і природних властивостей вантажу, включаючи усихання; недостачі вантажу при цілості зовнішньої упаковки; бракованої або недостатньої упаковки або підготовки вантажів для транспортування тощо.

Вочевидь, цей перелік не буде однаковим у різних страховиків, а тому перед підписанням договору страхування вантажу його потрібно теж детально вивчити.

Розміри страхових тарифів обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Для визначення тарифу страховик зазвичай запитує характеристики вантажу: зовнішній вигляд, стан, упакування та кріплення, особливі властивості і природні якості (легкозаймистий, вибухонебезпечний); відомості про транспортний засіб, яким здійснюється перевезення (рік випуску, пробіг тощо); відстані перевезення тощо. Ці відомості можуть бути вказані в розробленій страховиком письмовій заяві на укладення договору страхування вантажу або міститися в іншому документі (наприклад, анкеті-опитувальнику), який надається на вимогу страховика. Конкретний розмір страхового тарифу по конкретному об’єкту страхування встановлюється в договорі страхування за згодою сторін.

В межах строку дії договору страхування існує не менш важливий строк – строк дії страхового захисту. Варіативність початку і закінчення дії цього строку міститься в Правилах страхування вантажів та багажу (вантажобагажу), а конкретизується в договорі. Зазвичай страхувальники обирають страховий захист за схемою «склад – склад»: страхування починає діяти з моменту, коли вантаж отримано для навантаження на транспортний засіб з вказаного страхувальником складу чи місця зберігання, продовжується протягом усього перевезення (включаючи перевантаження та зберігання на складі у пунктах перевантаження) та закінчується в момент розвантаження об’єкту страхування на складі вантажоодержувача чи іншому кінцевому складі у пункті призначення.

Форма договору та набрання ним чинності

Договір страхування вантажів укладається у письмовій формі. При цьому наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність,тобто недійсність в силу закону(ч.2 ст.981 ЦКУ). При цьому письмовою формою договору страхування вантажу визнається не лише підписаний сторонами єдиний документ, а й підписані стороною, яка їх надсилає,листи та документи, якими обмінялись сторони. Частина 5 ст.18 Закону про страхування передбачає, що письмовою формою договору страхування вважається надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, та надіслання страховиком страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою.

Цікаво, що законодавство розмежовує поняття «укладення договору страхування» та «набрання ним чинності». Так, укладений договір страхування вантажу набирає чинності лише з моменту внесення першого страхового платежу, якщо сторони не обумовлять в договорі іншого.

Вирішуючи справу № 910/18061/14, Вищий господарський суд України в постанові від 19.02.2015 р.[6] таким обумовленим сторонами іншим випадком вважав зазначення початку строку дії полісу добровільного страхування вантажу, яким була дата, що передувала настанню страхового випадку. Відтак, незважаючи на те, що страхова премія за таким полісом була сплачена через п’ять днів після настання страхової події, суд касаційної інстанції визнав такий поліс чинним і погодився із висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про стягнення суми страхового відшкодування.

Замість висновку зауважимо, що виконання договору страхування КАРГО в автомобільних перевезеннях та захист порушених прав страхувальників вочевидь мають не менше нюансів, ніж його укладання. Водночас маємо надію, що усвідомлення основних засад договірного регулювання з цього виду страхування стане міцним підґрунтям для розуміння й інших питань в цій сфері.

[1] Закон України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування» (прим. ред.).

[2] Пункт 9.2 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. № 1961-IV.

[3] Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 р. № 40 (прим. ред.).

 

[4]http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1101640 (прим. авт.).

[5]http://reyestr.court.gov.ua/Review/6832722 (прим. авт.).

[6]http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42841915


Шановний Відвідувачу мого сайту!

Мені дуже приємно, якщо ця стаття допомогла Вам знайти відповіді на Ваші запитання.

Водночас, кожна ситуація має свої нюанси, а врахувати їх всі в одній статті неможливо. Тож якщо Ви маєте додаткові запитання, в коментарі до цієї статті Ви можете їх написати, а відповідь я надам негайно після оплати Вами 230 грн (це вартість 6 хвилин моєї роботи та мінімальна оплачувана одиниця надання послуг у нашій Фірмі). У випадку, коли запитання виявляться надскладними і для відповіді мені знадобиться більше часу, я повідомлю Вам про це одразу після отримання Ваших запитань.

На сайті відображатимуться лише коментарі, які не потребуватимуть надання відповідей правового характеру, а також ті, які містять додаткові запитання, відповіді на які оплачені у вказаному вище розмірі.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *