Місцева рада і земельний податок: обмежені повноваження

Опубліковано: журнал «Головбух», № 45 (1004) від 02.12.2016 р., с. 22-26

Все частіше регіональні податківці наполягають, що особи, які не оформили право власності або користування землею, проте набули таке право згідно з рішеннями відповідних органів влади, мають сплачувати земельний податок. Розглянемо, чи правомірні такі вимоги і яку відповідальність несе особа за неоформлення права на земельну ділянку.

Відтоді, як плату за землю (у складі податку на майно) віднесли до місцевих податків, органи місцевого самоврядування активізувалися в пошуку нових і застосуванні старих можливостей стягнення плати за землю з усіх без винятку осіб, які на тих чи інших підставах користуються землею.

Зокрема, Київміськрада рішенням від 28.01.2015 № 58/923 виклала у новій редакції своє рішення від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» (далі — Рішення № 242). Так, у пункті 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві (Додаток 3 до Рішення № 242) передбачено, що плата за користування земельними ділянками, що їх використовують юридичні та фізичні особи, в т. ч. вразі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких у встановленому законодавством порядку не оформили, встановлюється у розмірі 3% нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, за які податок справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3-5.5 цього Положення.

Подібні формулювання можна знайти у рішеннях й інших місцевих органів влади*, тому ця проблема не обмежується територіально містом Київ, вона актуальна наразі для набагато ширшого кола осіб.

Одразу обумовимо, що з огляду на положення Податкового кодексу України (ПК) особи, які не зареєстрували своє право власності або користування земельною ділянкою, не мають сплачувати плату за землю. І жодна сільська, селищна, міська рада нині змінити таке становище не може.

Обґрунтуємо таке твердження.

Аргумент перший. Відсутність компетенції місцевої влади

Здійснюючи функцію нормотворця у сфері визначення платників плати за землю (у складі податку на майно), місцеві ради посилаються на цілу низку норм ПК, які, на їхню думку, «розв’язують їм руки» у всіх питаннях встановлення плати за землю. Зокрема, вони згадують пункт 1.3 ПК, у якому передбачено, що податкове законодавство України складається, в тому числі, з рішень органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків і зборів. Поширеним є також посилання на пункт 12.3 ПК, згідно із яким місцеві ради приймають рішення про встановлення місцевих податків і зборів, в якому обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначені статтею 7 ПК.

Однак місцеві ради зі зрозумілих причин не цитують подальший текст наведених норм, де закріплено, що рішення про встановлення місцевих податків і зборів місцеві ради приймають у межах наданих їм повноважень, а приймаючи таке рішення, мають дотримуватися критеріїв, встановлених розділом XII ПК для відповідного місцевого податку чи збору.

Крім того, відповідно до пункту 1.1 ПК вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків і зборів визначає винятково ПК. У статті 7 ПК передбачено, що під час встановлення податку винятково ПК визначає такий його обов’язковий елемент, як платники податку. При цьому будь-які питання щодо оподаткування регулюються ПК і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до ПК та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

До того ж, згідно з пунктом 12.4 ПК до повноважень місцевої ради щодо податків і зборів належить:

  • встановлення ставок місцевих податків і зборів у межах ставок, визначених ПК;
  • визначення переліку податкових агентів згідно зі статтею 268 ПК;
  • прийняття рішення про встановлення місцевих податків і зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке зумовлює зміну податкових зобов’язань платників податків і яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Як бачимо, у наведеному переліку немає платників податку, тож місцева рада апріорі не може визначати платників будь-якого податку чи збору всупереч ПК.

Вріз 1

Важливо

Місцева рада не може визначати

платників будь-якого податку чи збору всупереч ПК

Тож керуючись частиною 2 статті 19 Конституції, за якою органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, можна констатувати, що визначення інших платників плати за землю, ніж передбачені в ПК, здійснене місцевою радою поза межами наданих їй повноважень.

Аргумент другий. Пріоритет норм ПК

Податкове законодавство передбачає лише дві форми плати за землю — земельний податок та орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок справляють із власників земельних ділянок і земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 ПК). Натомість орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — з орендарів таких земельних ділянок (пп. 14.1.136 ПК).

Згідно з пунктом 37.2 ПК податковий обов’язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими виключно ПК та закони з питань митної справи пов’язують сплату ним податку.

Момент виникнення у платника обов’язку сплачувати плату за землю визначений в пункті 287.1 ПК — це день виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (ЗК) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки відбувається в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV. Відповідно до статті 2 цього Закону державною реєстрацією є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, за загальним правилом, моментом виникнення у платника обов’язку сплачувати плату за земельну ділянку є день державної реєстрації за ним права власності чи оренди на таку земельну ділянку (тобто день внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про виникнення такого права).

Вріз 2

Важливо

Моментом виникнення обов’язку платника

сплачувати плату за земельну ділянку є день державної реєстрації за ним права власності чи оренди на таку земельну ділянку

Окремо в пункті 287.6 ПК передбачено, що під час переходу права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), разом із прибудинковою територією сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Виняток встановлено ПК лише для:

  • власників та землекористувачів у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин — вони мають сплачувати до бюджету податок за площі, що надаються в оренду, з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель/їх частин (п. 287.7 ПК);
  • власників нежилих приміщень (їх частин) у багатоквартирному жилому будинку —вони повинні сплачувати до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на такі приміщення/їх частини (п. 287.8 ПК).

Інших варіантів ПК не містить. Тому визначення місцевою радою іншого моменту виникнення в особи обов’язку сплачувати плату за землю суперечить нормам ПК і є порушенням місцевою радою тієї-таки частини 2 статті 19 Конституції.

До речі, ДФС на запитання: «Чи є платниками земельного податку ЮО, які не оформили відповідно до законодавства право власності або користування землею, в т. ч. якщо вони є власниками будівель (споруд) або їх частин, що розташовані на таких земельних ділянках?», відповіла аналогічно до викладеного вище:

«…при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) обов’язок зі сплати податку за земельні ділянки під таким нерухомим майном виникає з моменту державної реєстрації права на таку земельну ділянку».

Отже, позаяк закони мають пріоритет над підзаконними нормативними актами, під час визначення в осіб обов’язку сплачувати плату за землю застосовують норми ПК. При цьому положення рішень місцевих рад, які визначають додаткових платників плати за землю та/або інший момент виникнення обов’язку зі сплати плати за землю, застосуванню не підлягають.

Вріз 3

Важливо

Положення рішень місцевих рад,

які визначають додаткових платників плати за землю та/або інший момент виникнення обов’язку сплачувати плату за землю, не підлягають застосуванню

Такі висновки узгоджуються також із правовою позицією Верховного Суду України (ВСУ), викладеною у постанові від 12.11.2013 у справі № 21-285а13:

«…визначення інших категорій платників та іншого розміру плати за землю, ніж встановлені законодавчими актами, до повноважень Київміськради не відноситься. Приймаючи спірне рішення, остання діяла з перевищенням владних повноважень. Крім того, рішення Київміськради є підзаконним нормативним актом, яке суперечить приписам Закону, а отже, виходячи із пріоритету дії законів над підзаконними нормативними актами, застосуванню підлягають саме законодавчі акти».

Відповідальність за неоформлення права оренди на земельну ділянку

Одразу зазначимо, що існує адміністративна та кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення; КпАП; ст. 197-1 Кримінального кодексу України, КК).

Самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 № 963-IV).

Отже, якщо особа фактично використовує земельну ділянку та має будь-яке з таких рішень зазначених органів щодо такої земельної ділянки, її не можна притягнути до відповідальності за її самовільне зайняття за названими статтями КпАП та КК.

Так само не відповідатиме за цими статтями особа, яка придбала будинок, будівлю чи споруду, що розташована на такій земельній ділянці. Так, згідно із частиною 1 статті 120 ЗК і частиною 1 статті 377 ЦК до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Тобто перехід власності на будинок, будівлю чи споруду означає правомірність володіння земельною ділянкою, на якій вони розміщені, отже, свідчить про відсутність факту самовільного зайняття земельної ділянки.

Вріз 4

Важливо

Перехід власності на будинок, будівлю чи споруду

означає правомірність володіння земельною ділянкою, на якій вони розміщені

В усіх інших випадках неоформлення речового права на землю радимо вчинити всі залежні від особи дії, спрямовані на таке оформлення (подання заяви та всіх необхідних документів до органу розпорядження землями, усунення виявлених недоліків тощо). Це потрібно, аби підтвердити відсутність вини особи у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 53-1 КпАП і статтею 197-1 КК.

Стосовно майнової відповідальності ВСУ в постанові від 14.09.2016 у справі № 6-2588цс15 сформулював таку правову позицію:

«Користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено. Отже, у випадку неукладення договору оренди, суперфіцію або інших правочинів як правових підстав для користування земельною ділянкою з вини користувача настають правові наслідки, передбачені статтею 157 ЗК та Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою КМУ від 19.04.1993 № 284».

Аби уникнути стягнення на користь місцевої ради збитків у розмірі неодержаної орендної плати за земельну ділянку, яку особа фактично використовує, але речове право на неї за собою не зареєструвала, слід подати до органу розпорядження відповідною ділянкою заяву та всі необхідні документи щодо оформлення такого речового права. У такому разі можна доводити, що особа вжила всіх залежних від неї заходів для належного оформлення права на землю, в результаті чого немає її вини у скоєнні правопорушення, а це, своєю чергою, унеможливлює стягнення з неї збитків у розглядуваному випадку.

* Наприклад,рішення Дніпропетровської міської ради від 15.07.2015 № 3/65 «Про внесення змін до рішення Дніпропетровської міської ради від 27.12.2010 № 5/6 «Про місцеві податки на території міста».


Шановний Відвідувачу мого сайту!

Мені дуже приємно, якщо ця стаття допомогла Вам знайти відповіді на Ваші запитання.

Водночас, кожна ситуація має свої нюанси, а врахувати їх всі в одній статті неможливо. Тож якщо Ви маєте додаткові запитання, в коментарі до цієї статті Ви можете їх написати, а відповідь я надам негайно після оплати Вами 230 грн (це вартість 6 хвилин моєї роботи та мінімальна оплачувана одиниця надання послуг у нашій Фірмі). У випадку, коли запитання виявляться надскладними і для відповіді мені знадобиться більше часу, я повідомлю Вам про це одразу після отримання Ваших запитань.

На сайті відображатимуться лише коментарі, які не потребуватимуть надання відповідей правового характеру, а також ті, які містять додаткові запитання, відповіді на які оплачені у вказаному вище розмірі.


2 thoughts on “Місцева рада і земельний податок: обмежені повноваження

  1. Я орендую земельну ділянку для ведення городництва, договір укладений між мною та селищною радою! До селищної ради поліція зробила запит про надання моєї копії договору та платіжних відомостей щодо сплати орендної плати. Чи зобовязана селищна рада надавати таку інформацію органам поліції??? На підставі яких нормативних документів????

    • Юліє, доброго дня,
      правоохоронні органи, в тому числі Національна поліція, “полюбляють” направляти інформаційні запити та/або вимоги про надання певної інформації, копій документів. Зазвичай, у таких документах робиться посилання на ст. 93 КПК України, яка встановлює можливість для сторони обвинувачення витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей.
      Однак, КПК містить вичерпний перелік заходів, які можуть застосовуватися слідчим при здійсненні досудового розслідування (зокрема, такі заходи та порядок їх проведення закріплений у главах 20 та 21 КПК).
      Зокрема, отримання у кримінальному провадженні документів можливе в разі тимчасового доступу до речей і документів (ст.ст.159-166 КПК), однак для цього має існувати ухвала слідчого судді або суду. Тому ст. 93 КПК України не зобов’язує раду надавати запитувані поліцією документи та відомості, а лише надає стороні обвинувачення право законно долучити до матеріалів кримінального провадження те, що буде добровільно надано радою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *