Позика працівнику: примусове повернення

Опубліковано: газета «Бухгалтерія», № 45 (1240) від 07.11.2016 р.

Працівнику було видано безпроцентну позику строком на 6 місяців. За умовами договору вся сума повертається підприємству в кінці строку його дії. Працівника мобілізували, йому нараховується середній заробіток за період військової служби за призовом у зв’язку з мобілізацією. Чи може підприємство утримувати суму позики частинами із суми такого середнього заробітку? Чи дійсно потрібно вивчити прописані в договорі умови погашення позики, і якщо спосіб погашення позики шляхом утримань із зарплати працівника не прописаний у ньому, роботодавець не вправі робити такі відрахування, навіть якщо працівник прострочив встановлені договором строки повернення позики? Якщо такий спосіб внесено до договору позики, тоді повернення грошей можна здійснити шляхом утримання із середнього заробітку мобілізованого працівника і жодні додаткові документи для цього не потрібні?

В силу ст.526 ЦК України[1] зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тому підприємство має дотримуватись умов договору позики і не вправі вимагати дострокового повернення суми позики, а тим більше до настання кінцевого терміну повернення позики утримувати суму позики частинами із суми середнього заробітку мобілізованого працівника.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, в договорі позики має бути передбачено, у який спосіб (яким чином) здійснюється повернення позики працівником. Тому підприємству дійсно потрібно вивчити прописані в договорі умови погашення позики, аби розуміти свої права у цій процедурі.

 

Можливість та наслідки закріплення в договорі відрахувань із заробітку.

Відповідно до статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними у визначенні умов договору. Відтак, оскільки чинне законодавство не забороняє це сторонам, в договорі позики сторони вправі закріпити, що позичені кошти повертаються працівником підприємству шляхом здійснення останнім щомісячних відрахувань із заробітної плати працівника (у визначеному сторонами розмірі) до повного погашення всієї суми позики.

Звертаємо увагу, що у цьому випадку не застосовуються обмеження розміру відрахувань з заробітної плати, встановлені в ст.128 КЗпП[2], оскільки вони стосуються тільки примусових утримань. Як вже зазначалось вище, при поверненні позики відрахування із заробітної плати здійснюються за домовленістю сторін, а тому за їх згодою розмір таких відрахувань може становити навіть всю суму заробітної плати.

Що стосується документального оформлення, то договір позики є необхідною та достатньою підставою для виникнення зобов’язання щодо здійснення відрахувань із заробітної плати. Однак договір позики не може бути підставою для фіксації виконання такого зобов’язання зі здійснення відрахувань із заробітку працівника, оскільки він складений до, а не під час чи безпосередньо після здійснення таких відрахувань.

Тому є очевидним, що договір позики не має ознак, передбачених статтями 1 та 9 Закону № 996[3], внаслідок чого він не є первинним документом в розумінні вказаних статей та не може бути підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій щодо відрахувань із середнього заробітку за період військової служби за призовом у зв’язку з мобілізацією. Відтак у розглядуваній ситуації для цілей бухобліку зазначених господарських операцій підприємству потрібно скласти відповідні первинні документи, якими можуть бути бухгалтерські довідки або довідки-розрахунки.

 

Відсутність в договорі позики можливості відрахувань із заробітку

У випадку, коли сторони в договорі передбачили інший спосіб погашення позики, ніж відрахування із заробітної плати, то залишається лише механізм позадоговірних (фактично – примусових) відрахувань із заробітку працівника. Разом із тим, в ст.127 КзПП передбачені випадки таких примусових відрахувань, серед яких немає випадку стягнення суми позики (в т.ч. і у разі прострочення її повернення).

Отже, в такому разі підприємство може стягнути в примусовому порядку прострочену суму позики лише в результаті звернення до суду з відповідним позовом. При примусовому виконанні отриманого на свою користь судового рішення підприємство вже має враховувати обмеження розміру відрахувань з заробітної плати, які передбачені ст.128 КзПП.

 

Ірина Висіцька, адвокат, партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери».

[1] Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

[2] Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VIII.

[3] Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХIV.


Шановний Відвідувачу мого сайту!

Мені дуже приємно, якщо ця стаття допомогла Вам знайти відповіді на Ваші запитання.

Водночас, кожна ситуація має свої нюанси, а врахувати їх всі в одній статті неможливо. Тож якщо Ви маєте додаткові запитання, в коментарі до цієї статті Ви можете їх написати, а відповідь я надам негайно після оплати Вами 230 грн (це вартість 6 хвилин моєї роботи та мінімальна оплачувана одиниця надання послуг у нашій Фірмі). У випадку, коли запитання виявляться надскладними і для відповіді мені знадобиться більше часу, я повідомлю Вам про це одразу після отримання Ваших запитань.

На сайті відображатимуться лише коментарі, які не потребуватимуть надання відповідей правового характеру, а також ті, які містять додаткові запитання, відповіді на які оплачені у вказаному вище розмірі.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *